Володимир Рутківський — Джури-характерники (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Володимир Рутківський

Роман “Джури-характерники”

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

КНИГА ДРУГА

ХТО ТИ, КАРАЧОБАНЕ? (Березень 1492 року)

Басман-бек бився з Селімом Карачобаном. Обабіч змагалися інші ханські дружинники. Поміж них був і Карачобанів слуга, проворний мускулистий юнак. І Басман-бек, і Карачобан билися добре. Вони були знайомі уже шість років. Карачобан час від часу супроводжував купців до Великої Орди, але Басман-бек підозрював, що Селім-джан має стосунок не тільки до Великої Орди.

Про Селімове дитинство та молоді літа Басман-бек знав усе: немовлям захопили його татари, щоб продати у Криму. Але було те немовля таке хирляве, що вони покинули його в степу. Хлоп’я знайшов татарський чабан, виходив його і поставив на ноги. Від чабана Селім Карачобан потрапив на службу до кримського хана, потім служив у війську турецького султана. Одного разу Селіма важко поранили, до війська він не повернувся, вирішив натомість супроводжувати каравани. І не було провідника надійнішого за нього.

Але для Басман-бека була незрозумілою одна обставина: тільки-но Селім допроваджував караван до місця призначення – одразу ж кудись щезав. Вивідники увесь час губили його сліди. Може Селім – уруський, тобто, український вивідник? Думав Басман-бек і про це. Він навіть карав одного українця при Карачобанові, але той ніяк не видав себе. Можливо, Карачобан просто ватажок якоїсь зграї розбишак у безмежних степах. То хто ж ти, Карачобане, насправді? Сам Басман-бек був відданим хану Менглі-Гірею.

Басман-бек запросив Карачобана подивитися на дещо у порту. Вулицями Бахчисарая – нової столиці кримського ханства, вони пішли у порт. Там був величезний військовий корабель – турецька галера. Веслярі, яких було не менше сотні, були прикуті до своїх весел. Галера прибула з дружнім візитом від турецького султана. А згодом Менглі-Гірей купить кілька таких, бо йому потрібна своя військова флотилія.

ХАН МЕНГЛІ-ГІРЕЙ

Сам хан Менглі-Гірей приїхав на оглядини галери. Люди навколо мали припадати перед ним до землі. Таке придумав Басман-Бек, щоб хана часом не вбили.

Менглі-Гірей був невдоволеним, бо його мрія зробити Бахчисарай однією з найкращих столиць світу затягувалася в часі, адже потрібні були гроші. Тому хан хотів все більше ясиру, щоб на виручені за нього кошти запрошувати десятки й десятки турецьких майстрів.

Басман-бек – один із сотників особистої охорони хана, мав право не схиляти голову, бо відповідав за безпеку свого повелителя.

Менглі-Гірей почав думати про Порту, з якою уклав не дуже рівноправний, та все ж таки союз. Зате він тепер хан нехай і маленького, проте дужого Криму. А за ним – уся могуть Оттоманської Порти. А колись, може, вивільниться від залежності Порті і знову підніметься, як піднялися Чингізхан, Батий-хан і Тамерлан. Але поки що треба кланятися турецькому султанові, надсилати йому ясир і будувати новий Бахчисарай.

Карачобан мав коротку нагоду вистрелити з лука в хана. І за себе він не боявся, але шкода було джури. Та й охорона хана була метка. Ні, треба чекати іншого, щасливішого, випадку. Карачобан скосив очі у бік джури, який теж мріяв порішити хана. Карачобан перехопив його погляд і заперечливо хитнув головою. І тут їхні погляди помітив Басман-бек. Він встиг побачити очі Карачобана, які мовби прицілювалися до жертви. То хто ж ти насправді, Селім-джан?

Коли ханський почет відійшов, Басман-бек спитав Саліма, якій смерті він віддав би перевагу, якби його вивели на чисту воду. Карачобан відповів, що на палі, бо встиг би сказати своїм ворогам усе, що про них думає.

Пізно вночі Карачобан сидів перед багаттям. Його шатро стояло віддалік від інших. Неподалік вирізнялися контури його недокінченого будинку. Джура був поряд. Прибіг і вовк Барвінок. Джура Грицик сказав, що була непогана нагода вбити хана, а Карачобан, котрого в інших місцях звали Швайкою, не скористався. Але Пилип Швайка сказав, що треба братися з іншого боку. Проте Грицик був упертий. Він питав, навіщо так водитися з Басман-беком. Швайка пояснив, що через нього дізнається важливі новини. Наприклад, про те, що Менглі-Гірей надіслав листа Саїдові-мурзі (який робив набіги на Україну) з натяком, аби той доставляв до Криму побільше невільників. І якби Швайці роздобути того листа і довести авторство хана, то на Менглі-Гірея посипалися б протести, звинувачення на весь світ. Згодом Грицик розповідав про те, що дізнався він: у Козлові можуть піднятися на повстання до тисячі тамтешніх виноробів і пастухів, які давно точать зуби на татарів. А от в Ак-Шейху Басманові винюшкувачі закатували Саву Сивого.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

ВОРОЖБИТСЬКЕ ЖИТТЯ

Санько жив із чорногузом Грицьком і вовком Куцим на маленькому острові. П’ять років тому хазяїном Куцого був Остап Коцюба, але коли на їхній острів напала орда Саїда-мурзи, Остап загинув. Тоді козаки дорогою ціною здобули перемогу.

Санько уже навчив Куцого відвертати увагу татарина так, щоб з іншого боку міг прокрастися козацький розвідник. Хлопець серед козаків був тепер найсильнішим віщуном і ворожбитом. Найчастіше Санько мислив і прислухався. Він бачив таке, що простій людині не побачити зроду. За це Санька називали характерником.

Зовсім недавно Санько неабияк прислужився Вирвизубовим хлопцям: на Саньків острів прибилося трійко татарів-вивідників, Санько навіяв їм, щоб розвели вогнище і біля нього обговорити останні новини у татарському житті. Санько підслухав, що Саїд-мурза збирає людей, аби напасти на присульські села. Коли татари подалися назад, вовк Куций поніс Вирвизубові звістку про майбутній напад. Вирвизуб влаштував нападникам таку зустріч, що вони, мабуть, ще й досі чухаються.

Санько згадував Грицика – свого найкращого друга. Вже п’ять років, як вони покинули рідне село Воронівку. Першого літа вони з Грициком відбили напад Саїдової орди. Друге і третє літо вони провели у Швайчиного товариша Рашита – допомагали його дітям випасати худобу. А заодно вивчили їхню мову і зробилися “татарчатами”. Грицик навіть закохався у Рашитову небогу Фузу. Але минулого літа Швайка забрав Грицика до Криму, а Санька відіслали в науку до старого характерника Куделі в тясминських болотах. Дід Куделя виявився такий самий мудрий і старий, як і дід Кудьма, перший Саньків навчитель.

Санько сильно напружив очі і побачив острів, дуже схожий на той, де поселився дід Кібчик. Там усе було гаразд.

Санькові-характернику на відміну від козака, що не може обійтися без товариства, потрібна була самотність, тиша і спокій. Але найбільше Санькові хотілося бачити себе верхи на коні і з шаблею над головою. Адже він не слабак, виріс такий, що не поступиться силою навіть Грицикові.

Нараз тишу розсік короткий посвист, потім довгий і ще два коротких: так висвистував тільки Швайка. Санько подався назустріч. Але побачив татарина у кудлатому малахаї й смугастому халаті. У руках він тримав лук.

БУСОЛ ПРИГОЩАЄ ГОСТЯ

Санько налякався, впав на дно човна і швидко поплив у рятівних очеретах. Хлопець вирішив більше таким роззявою не бути. Він заплив очеретами за спину татарина. Але ним виявився Грицик!

Друзі зраділи зустрічі. Грицик сказав, що щойно приїхав з Швайкою від діда Кібчика. Санько розповів, що ворожить тут, але дуже хочеться скочити на коня і воювати. Санько “напророчив” Грицикові, що з ним у найближчі дні станеться щось смішне: Грицика кинуть поперек сідла і надають ляпанців, як малій дитині.

Санько показав свого чорногуза, якого назвав на честь друга. Птах навіть зловив жабу і віддав Грицику, а це означало, що хлопець йому сподобався. А потім Санько повів друга знайомитися з господарем Дніпра.

ГОСПОДАР ДНІПРА

Не раз йому вдавалося уникати смерті. А ще він швидко ріс і хотів багато їсти. Того, що видобував з намулу, було недостатньо, тому підкрадався до качок і затягав їх під воду. А якось вхопив найбільшого з гусаків. Людей він вважав двохвостими, але не боявся їх, бо міг затягнути на дно. Люди намагалися зловити його на м’ясо, але йому вдавалося вислизати. Одного разу людина кинула йому шмат качки. Він спочатку насторожився, але людина ніби промовляла: не бійся, я не ворог, я прийшов з миром і приніс тобі дарунок! Відтоді Санько часто припливав і годував велетенського сома.

По дорозі до нього Санько розпитував Грицика, як там Рашит. Бо майже рік друзі прожили у Рашита, пасли отари, вчилися татарської мови. Гарицик сказав, що все там добре. Грицик розповів другові, що Фуза, як тільки він хоче заговорити до неї, прикривається рукою і тікає геть.

Коли хлопці прибули на місце, Санько заходився поляскувати долонею по воді. І тут з’явився величезний сомище, в пащі якого могло поміститися три Грицикових голови. Санько кинув качку, і сом її з’їв. Грицик був вражений.

ЗИМІВНИК ДЕМКА МАНЮНІ

Санько і Грицик оглядали степ. Усе довкола було таке, як і колись, тільки татар побільшало.

Друзі приїхали до зимівника діда Кібчика. Демко Манюня орав плугом. Поруч був дід Кібчик і ще якийсь чоловік. Усі раділи зустрічі. Чоловіком біля діда виявився Рахмон – татарин-сусід і друг діда.

Дід Кібчик доглядав вовченят, яких привела недавно Сирітка. Згодом цих вовченят мав вчити Санько. А Демко за ці роки подужчав ще більше. Хлопець признався Грицикові і Санькові, що дід каже йому шукати пару. Але де у плавнях є дівчата?

Згодом човном припливли на острів Левко Заярний з Вирвизубом і Швайка. Вони були якісь сумні, бо полаялися: Вирвизуб хотів іти в пониззя Дніпра, де кримські татари переправляються на правий берег Дніпра і йдуть на Поділля чи ще кудись, а інші не хотіли так.

СУПЕРЕЧКА

Ще з минулої осені дід Кібчик стверджував, що кращого місця, ніж зараз, козакам не знайти. Звідсіля можна вдарити під ребра орді ще перед її нападом на переяславські землі. А Вирвизуб доводив, що, крім лівого берега, є ще й правий, де живуть такі ж люди, як і тут. Тому треба перебиратися на низ Дніпра, де зручно перехоплювати орду, щойно вона висуне носа з Криму. А от про що думав Швайка – ніхто до пуття не знав.

За кулешем дід говорив, що татари тепер ладні з козаками обійматися, ніж пустити сюди кримчаків.