Володимир Підпалий — Тиха елегія (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Коли мене питають: “Любиш ріки,

річки, і річечки, і потічки?” —

відмовчуюсь: вони в мені навіки,

а для мого народу на віки…

Коли мене запитують: “Народу

чи зможеш прислужитись, як і де?” —

мовчу: на ясні зорі, на тихі води

хай випадкове слово не впаде…

Коли мене питають: “Любиш землю,

степи, озера, яблуні в саду?” —

я знов мовчу: від них не відокремлю

себе й тоді, як в землю перейду…

Коли мене питають: “Рідну мову

чи зміг би поміняти на чужу?” —

моя дружина сину колискову

співає тихо… Краще не скажу…

Коли мене питають: “Україну

чи зможеш ти забуть на чужині?”

кричу: “Кладіть отут у домовину

живим!.. Однаковісінько мені…”

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й “тиха елегія”. Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії “Тиха елегія” саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою… Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой “відмовчується”, “мовчить”, то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, “кричить” та відповідає словами Т. Шевченка: “Однаковісінько мені…” Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.