Володимир Арєнєв — Сапієнси (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Світлій пам’яті Сергія Семеновича Іванюка

Події відбуваються у 2178 році, все починається у Києві.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧАСТИНА ПЕРША. ХЛОПЕЦЬ ІЗ ЗАЛІЗНИМ СЕРЦЕМ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ПИТАННЯ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

Мишко Неборак дуже квапився додому після школи, навіть скасував похід на виставку марсіянських хижих орхідей, про який домовився з подругою Алісою Шелдон. Хлопець мусив якнайшвидше зупинити створіння, яке називалося повуч, тож вдягнув реактивний наплічник і побіг на дах школи, а по дорозі вкотре спробував викликати батька по фродику, та той не відповідав.

Зі стартового майданчика на даху Мишко побачив, як повучі вистрибнули з вікна учительської. Створіння були схожі на суміш павука та оси, у кожного було вісім еластичних ніг і надміцний корпус із камерами. Кожен повуч біг згідно з координатами, які надав їм директор.

Мишко увімкнув двигун – і стрибнув з даху. Реактивний наплічник після недавнього падіння чмихав і гуркотів, але хлопець мусив випередити свого повуча.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЯК ПАДАЮТЬ КОТИ

Сьогодні Мишко і його друзі грали у поттербол, а за м’яч правив один з маячків, якими була позначена траса. Школярі називали їх сничами й інколи виштовхували за силову лінію. Сничі намагалися повернутися на місце і легенько билися струмом, тому всі використовували дерев’яні бити й гумові рукавички. Воротами в поттерболі слугували верхівки дерев, що росли за школою. Матчі тривали недовго, бо треба було відволікти увагу Сауронового Ока – робоняні, яка слідкувала, аби ніхто не бешкетував. Сьогодні біля Ока випало чергувати новачкові з паралельного “В”. Мишко з ним ще не познайомився.

Рахунок був “один-один”, коли Мишко підхопив снич, швидко полетів до воріт, хоч за ним гнався Андрій Фесюк, найвправніший ловець противника. Усі друзі Мишка були далеко позаду, один Верджил Фінлей не покинув товариша по команді. Раптом снич загарчав. За правилами, його треба було негайно відпускати й розлітатися, але Мишко хотів перемоги. Він вже намірився жбурнути снич, коли хтось з усього маху врізався йому в плече. То був новачок, який мав відволікати Сауронове Око. Снич полетів до траси, а в хлопців врізався Фесюк. Вони впали з висоти, на щастя, реактивні наплічники випустили рожеву гумопіну, яка стала кулею і допомогла їм врятувати життя. Сауронове Око зафіксувало порушення шкільної дисципліни, і хлопці опинилися в директора. Той насварив їх і спитав, чи бачили вони, як падає кіт. Верджил Фінлей відповів, що на всі чотири лапи, та новачок тихо промовив, що не завжди: якщо кіт падає з невеликої висоти, він не встигає розвернутися в повітрі. І тоді може розбитися.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ХЕЙЛУНЦЗЯНСЬКЕ МОЛОКО ТА ОСТАННІЙ ТУР ЕЛВІСА

Тепер Мишко мчав трасою і час від часу вмикав клаксон, який гарчав мов ягуар. Час від часу це гарчання переривалося рекламними вставками, які радили купувати молоко “Хейлунцзянське” від корів, які мають геном знаменитої сірої української породи. Поки що повучі відставали від хлопця. Ті були ідеально пристосовані до пересування містом, навіть могли перепливти Дніпро. Мишко не хотів, щоб його повуч повідомив татові про сьогоднішню пригоду в школі. Коли Мишко обернувся, то побачив, що його наздоганяє набрида-новачок. Той теж хотів перешкодити своєму повучу. Створіння шукали батьків за їхніми фродиками, а тато Мишка зараз працював не вдома. Мама взагалі була на Марсі. Відповідно, і повуч біг туди, куди вхід суворо заборонений. Та новачкові цього не можна було знати.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. ЛЮДИНА, ЯКА НОСИТЬ НОСОВИЧОК

Новачка звали Сашко Ненарок – і в нього були дві мами, дідусь-некромант і металеве серце. Історія Ненарокової сім’ї виявилася заплутаною та сповненою таємниць. Усе почалося сім років тому. Мама Ненарока взяла участь у черговому експерименті, і в Сашка з’явилася мама-ІІ, абсолютний клон першої. Обидві вони фахівчині з планетарної археології. Малим Сашко часто ходив з батьками на роботу і дізнався багато цікавого. Коли настав час ходити в школу, дідусь-некромант взяв Сашка до себе. Із ним теж цікаво: літаєш на давні кладовища, викопуєш домовини. Тато Сашка щез під час того експерименту, коли з’явився клон мами. Хлопчикові мами досі не полишали надії знайти тата, тому вирушили в експедицію. Сашко розповів Мишку, що має механічне серце, бо в чотири роки знайшов на горищі в дідуся стару модель реактивного рюкзака, одну з перших. Гумопіну в них іще не додавали. Сашко впав з висоти, довелося замінити серце. В усі ці розповіді Мишко не міг повірити.

Під час розмови хлопці перелетіли на правий берег Дніпра. Ненарок мав план, як зупинити повучів. Хлопці рвонули вздовж берега. Мишко не розумів, звідки Сашко знає, де повучі. Той пояснив: Сауронове Око не просто стежить за подвір’ям, воно під’єднане до шкільної Грибниці. У школі Сашко взяв носовичок, за допомогою жуйки зафіксував на корпусі Ока, щоб прикривав камери, потім через аварійне гніздо під’єднався до системи. Мишка здивувало, що Сашко мав носовичок. Той відповів, що його дідусь вважає, що є речі, які обов’язково має носити з собою будь-яка вихована людина. Мишко спитав, навіщо Сашко це робив, адже тоді ще не знав, що директор розішле повучів. Сашко пояснив, що просто любить мати уявлення про те, що відбувається довкола. Коли Мишко спитав, чому Сашко, отримавши доступ до Ока, просто не вимкнув повучів, той відповів, що не встиг зламати всі рівні захисту. Адже снич почав гарчати, а Верджил з якогось дива почав гукати: “Ненароче!”. Мишко пояснив, що Верджил кричав не “Ненароче”, а “Небораче”. Ось так хлопці познайомилися. Сашко вважав, що імена Сашко Ненарок і Мишко Неборак звучать, як імена персонажів дешевої комедії.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ. ЗАГРОЗА ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТЮ

Повучі вийшли на берег Дніпра і завдали неприємностей рибалці, який тут ловив рибу. Рибалка почав кричати, намагався змотати вудку й вийти з води. Повучі перекинули його відро, дві щуки втекло, а третя вгризлася в одну з ніг повуча. Той вистрелив у щуку невеликим шпичаком, і запахло смаженою рибою. Рибалка з криком кинувся на другого повуча, який уже наступив на меншу щуку. Другий повуч вистрелив у рибалку. Коли повучі продовжили свій шлях, хлопці помчали за ними.

Неборак і Ненарок жили поряд: Сашко – на вулиці Станіслава Лема, а Мишко – на проспекті Дірявої ескадри. Повучі збиралися розділитися, бо їхні шляхи розходилися. Тож Ненарок приземлився перед повучами і сказав, що існує загроза людському життю. Мишко приземлився поряд із Ненароком. Повучі попросили пояснити, інакше про спробу хлопців перешкодити виконанню завдання буде повідомлено в координаційний центр.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ. РОКІРУВАННЯ В ІМПЕРАТОРСЬКІЙ СКАРБНИЦІ

Ненарок сказав повучам, що загроза пов’язана з так званим “Рокіруванням в Імператорській Скарбниці”. Повучі не знали про це нічого, та Сашко почав нести таке, що в Мишка аж голова пішла обертом. Ненарок говорив, що рокірування відбулося п’ять років тому під час Дванадцятої експедиції. У Скарбниці Сліпих Пінгвінів було знайдено дивні споруди – величезні престоли з невідомого надміцного матеріалу. Професори Світлана й Антон Ненароки висловили припущення, що це таємничі Престоли Спокою, які побіжно згадуються в Малому барсумському літописі. Зокрема, у літописі йдеться про певний ритуал, пов’язаний із ними. Професори спробували його відтворити, однак під час експерименту стався потужний сплеск енергії невідомої природи. Антон Ненарок зник, хоча деякі факти лишають надію, що він досі живий і здоровий. За останні сім років ніхто не спромігся розв’язати таємницю зникнення професора Ненарока. На щастя, перед експериментом у фродик професора завантажили додаткову програму, яка відстежувала стан його організму. Всі ключові показники передавалися на базу. І передаються й досі: зв’язок із цим фродиком не урвався, хоча на виклики професор не відповідає. Мало того, останнім часом стан Антона Ненарока значно погіршився. Його треба знайти – і якомога швидше. А якщо повучі передадуть дідусеві Сашка догану від пана директора, хлопця покарають, обмеживши доступ до Грибниці, а це поставить під загрозу життя батька. Тут Мишко сказав, що є загроза і його батьку, який знаходиться зараз в Голосіївському експоцентрі, в закритому павільйоні №18, у так званому “об’єкті Тушканчик”. Туди не можна вдиратися. Якщо повучі спробують туди зайти, їх будуть змушені зупинити – і таким чином розсекретять те, що об’єкт засекречений, а тато Мишка працює зараз над унікальним винаходом: першим двомісним теликом! Повучі раптом замовкли. Ненарок без жодного остраху присів перед ними, запустив руку кудись під черево першому і сказав, що вони вирубилися. Ненарок вивчав нутрощі обох імпів: щось там зчитував, щось нашвидкуруч розшивав. Він пояснював, що повучі не оживуть, адже почали сканувати Грибницю в пошуках того, що розповів Сашко, але ввімкнулися запобіжні механізми, тож їх вирубило, а їхню пам’ять було відформатовано. У цьому і полягав план Сашка. Та тут раптом виявилося, що хлопці знешкодили чужих повучів – Фесюка і Фінлея. Це була повна поразка.

Мишко знову надіслав виклик татові. Той не відповідав, вмікнулося блокування, але Ненарок зламав його. Тому Мишко таки поговорив з татом і розповів про те, що сталося у школі. Ненарок теж з кимось поговорив, було видно, що хлопець почервонів. Згодом Сашко сказав Мишкові, що хоч щось добре вони зробили, бо врятували Фесюка та Фінлея.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧАСТИНА ДРУГА. ТАЄМНИЦІ “СТРІЛЯНОГО ГОРОБЦЯ”

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. АДМІРАЛІВ АВТОГРАФ

До школи завітав адмірал Сергій Семенович Оксеник. Чоловік був сивим і невисоким, носив старовинні окуляри, хоч проблеми з зором було легко виправити. Пан Оксеник спитав учнів, чи хтось мріє бути зореплавцем. Звісно, мріяли всі. Поки адмірал гвоорив, Мишко мріяв перевірити у Грибниці, чи правда те все, що йому розповів Ненарок, та після вчорашньої пригоди хлопець не мав туди доступу.