Ульф Старк — Тоді я був просто Ульф (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Ульф Старк

Тоді я був просто Ульф

Розповідь ведеться від першої особи – Ульфа, якому на початку твору вісім років.

В печері лежить золото

Старший брат Ульфа – Ян, разом зі своїми друзями сиділи на верхівці ялини. Ульф сидів на гілці нижче, бо весь час плутався у брата під ногами. Раніше Ян та Ульф гралися разом, та тепер старшому брату хотілося спілкуватися зі своїми приятелями. Ульф вимагав гратися з ним в злодія й поліцейського. Ян погодився, але дуже скоро хлопці наздогнали Ульфа, скрутили йому руки і зв’язали мотузкою, на якій саме сушилися татові випрані лікарські халати. Ульфа прив’язали до верби. Ніссе та Ларсен – друзі Яна, були в захваті від міцних вузлів. На щастя, з дверей тераси надвір вийшла мама. У неї в руках була торбина з одягом і кошик із мокрими кальсонами. Вона наказала розв’язати Ульфа і примусила хлопців допомогти розвішати білизну.

Перед обідом Ян сказав Ульфу, що поділиться з ним таємницею: у печері лежить золото. Тож Ульф мусить піти подивитися, а Ян з друзями почекає. Печерою було темне підсобне приміщення під сходами при вході в будинок Ульфових батьків. Ульф зайшов туди. Тут тато зберігав пісок, щоб взимку посипати хідник від хвіртки до дверей, щоб пацієнти, що приходять до нього лікувати зуби, не падали на слизькому. Ульф заліз усередину й зачинив за собою двері. Хлопець знав, що золота тут нема, а брат просто хотів позбутися його. Ульфу було жаль самого себе, він вирішив ніколи-ніколи в світі не покидати тієї жахливої печери. Він мріяв перетворитися на скелет, а потім лякати брата. Хлопець лежав і мріяв, як раптом дещо побачив: на піску лежали купи золота, діамантів та розфарбованих порцелянових птахів. У повітрі звучала приємна музика. З’явився гарний ердельтер’єр і тітка, схожа на тітку Еріксон, що наливала молоко в молочарні Тімґренса. Ульф вирішив погратися з собачкою, томуз’явилася широка лука, заросла травою, і багато паличок.

Тато витягнув Ульфа з печери після четвертої години. Обід, який завжди був о третій, хлопець пропустив. Ульф розповів, що бачив золото, а потім їв і знову розповідав про ті казкові скарби, що бачив на власні очі. Тато, мама і Ян були здивовані. Мама переконувала сина, що це був сон. Тато сказав, що Ульфа треба завести до лікаря Блумберґа. Ульф не дуже хотів до того лікаря, бо вже бував у нього.

Однак татові хотілося зі Ульфом про все це поговорити. Він нагадав Ульфу, що той має уже вісім років. У цьому віці нормально щось вигадувати, але треба вчитися розпізнавати щось фантастичне і правду, бо вийде плутанина. Тато попросив намагатися завжди говорити правду. “А що таке правда? – спитав Ульф.

Блакитна корова

Одного дня у класі Ульфа з’явилася нова вчителька. Її звали Беріт, в неї були русяві кучері, вона завжди мала щасливий вигляд і була геть не схожа на стареньку сиву динозавриху, яка завжди дотримувалася теми уроку. Якось учні малювали корів. Поруч з Ульфом сидів Клас-Єран і малював корову, що скидалася на танк. Пізніше вчителька дивилася на малюнки учнів, а Ульф – на її червоні сандалі, бо їхня старенька вчителька ходила в коричневих дорожніх черевиках. Раптом вчителька показала усім малюнок Ульфа. Діти побачили, що корова блакитна. Ульф мало не провалився від сорому крізь землю. Учні говорили, що корови бувають руді, білі, а Ульф мріяв, щоб повернулася їхня старенька вчителька, та в неї був оперізуючий лишай, і вона лежала вдома. Похваливши корів усіх учнів, вчителька сказала, що корова Ульфа особлива. Він намалював її зі своєї уяви, і це модерна корова. Учителька погладила Ульфа по голові, ніби він був маленький геній. Хлопець не наважився сказати, що всього-на-всього корова вийшла блакитна, бо він загубив свою руду пастельку.

Після уроків Ульф пішов додому роздивлятися часопис “Для всіх”, який завжди ілюстрував данець Курт Ард. То був знаменитий художник. Ульф почав копіювати один малюнок Курта Арда, та майже нічого не вийшло.

Наступного дня учителька принесла у клас книжку з малюнками білорусько-французького художника Шаґала. Там були корови найнеймовірніших кольорів, одна навіть уміла літати. Потім вчителька спитала, чи діти чули про Пікассо, якому довелося все життя вчитися малювати так, як діти. Чотири тижні Ульф змушував себе малювати жовтих кіз, бузкових коней та поросят ядучо-зелених відтінків. У тому не було ніякої краси, але вчителька весь час заохочувала його, бо вважала, що в хлопця є Іскра Божа.

Згодом повернулася старенька вчителька. Вона розглянула Ульфові малюнки, особливо довго дивилася на червону рибу, яка літала в небі з годинником на хвості. Вчителька сказала, що такого не буває, тому треба малювати речі такими, які вони є. Так завершився Ульфів період модернізму. Він знову узявся малювати рудих корів, як йому завжди хотілося.

Другий поцілунок

Якось у травні Ульф йшов грати у гилки, а після гри хотів купити морозива. У кишені штанів лежали три п’ятикронові банкноти й чекали свого часу. Незабаром Ульфу мало виповнитися десять років, він відчував себе багатим і щасливим.Кілька днів тому його брат завів розмову про поцілунки: “Не може людині виповнитися десять років, поки вона не поцілується з дівчиною”. Ульф сказав, що вже цілував дівчину. Це була неправда, хоч рік тому Ґунілла, старша сестра його приятеля Леннарта, потягла Ульфа за якусь споруду на будівельному майданчику і вп’ялася своїми губами в його. Ульфу було неприємно, бо дівчина прокусила його губу. Він запитав, навіщо вона поцілувала його, і відтоді дівчина не звертала на нього уваги.

Діти грали на футбольному майданчику в гилки. Ульф стояв напоготові і надіявся, що удар дівчини на ім’я Бірґітта влучним. Ульф показав їй, як тримати биту, підкидати м’яча. Нарешті Бірґітта підкинула м’яча в повітря і потім вдарила по ньому. М’яч полетів, а Ульф впав, бо дівчина також влучила у його голову. Бірґітта та інші діти хвилювалися за Ульфа, а він наче побачив дівчину вперше: її обличчя осявали блискавки, що відлітали від його бідолашної голови. Вона запропонувала посидіти у своєму саду, бо мешкала неподалік.

Ульф почував себе добре. Він сидів у саду, на голові був мокрий рушник. Бірґітта принесла графин із полуничним соком. Вони говорили про все на світі, дівчина здавалася Ульфу якоюсь особливою. Він сказав, що було б добре, якби вони поцілувалися, а потім запропонував п’ять крон. Цього разу поцілунок був приємним. Дівчина не кусалася, її губи мали смак солодкого полуничного соку. Вони поцілувалися ще тричі. На більше в Ульфа грошей не вистачило. Коли він зібрався йти,вона повернула п’ять крон і сказала, що не цілується за гроші.

Чи є в космосі люди?

Одного тижня майже всі приятелі Ульфа захворіли: мали гарячку і червоний висип на тілі. Тепер Ульф спілкувався з Геннінґом, своїм однокласником, хоч раніше спілкуватися з ним не доводилося. Геннінґ ніколи не грався, а розгадував головоломки, читав книжки. Він привів Ульфа до себе додому, де було повно часописів та книжок, а також мозаїка на 2 000 пазлів. На картонній коробці були намальовані всі моря й країни землі. Ульф був у захваті, бо Геннінґ знав, де міститься пустеля Гобі, скільки важить один лось на Землі і на Місяці, де все в шість разів легше. Ульф розповів, що цілувався з Бірґіттою, а тепер мріє поцілувати Сіван, але приятеля таке не цікавило. Він почав розповідати про інопланетян.

Вдома Ульф почав запитувати тата, чи знає він про інопланетян, і показав “Журнал для родини”, який позичив у свого приятеля. Там була публікація про чоловіка, який бачив летючу тарілку. Тато сказав, що все це нісенітниці.

Коли смеркло, Ульф та його приятель поїхали велосипедами на підходяще місце. На шиї в Ульфа висів папірець – на той випадок, якщо він загубиться. Там було написано: “Ульф Старк. Шенвіксвеґен 205. Стуреб’ю. Земля”. Хлопці мали зустрічати інопланетян біля крамниці залізних виробів. Вони довго чекали, нічого не відбувалося, Геннінґ весь час говорив про книжки, які він прочитав, про космічні польоти і про життя на далеких планетах. Він сказав, що є планети, складені з антитіл, де усе мовби навпаки. Згодом приятель сказав, що йому пора додому, тож Ульф залишився сам.На прощання він дізнався відГеннінґа, що інопланетяни на вигляд лисі.

Ульф був страшенно втомлений. Він ліг на купу каміння, дивився на зірки, а потім заснув. Йому снилося, що він на іншій планеті, де майже не було сили тяжіння. Вони з Сіван підстрибнули дуже високо, аж у повітря. Раптом Ульф прокинувся від загадкового гуркоту. Йому здалося, що з’явився інопланетянин, хоч це був лисий пристаркуватий чоловік. Ульф підхопився привітати інопланетянина, але перед очима все потемніло, він упав. Чоловік взяв хлопця на руки і кудись повіз.

Так Ульф потрапив на чужу планету, де все було навпаки. Він отямився і побачив дерево, віддалік сиділи мама з татом і випльовували в свої чашки каву. Тато тут називався мамою, а мама – татом. Трава тут була червона, а чайки – чорними. Ульф зрозумів, що прибув на планету, що складалася з антиматерії. Ульф розмовляв з батьками, потім прийшла Сіван. Він признався, що любить її, а дівчина сказала, що не любить його, але поцілувала…

Коли Ульф розплющив очі, він лежав у своєму ліжку. Довкола стояли тато, мама, брат і лисий дядько-інопланетянин. Переконавшись, що хлопець потрапив додому, чоловік поїхав. Ульф привітався з батьками, лежав і усміхався, згадуючи поцілунок і собаку зі сну.

Фокстрот

Одного дня Ульф і його приятель Б’єрне грали в “Зниклий діамант” і розмовляли. Ульфу виповнилося дванадцять, і він саме почав ходити до міської середньої школи, а його приятель ходив у гімназію. Також Б’єрне ходив на уроки танців до спортивної зали в Стуреб’ю.