Ульф Старк — Петер і червоний птах (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь у повісті ведеться від імені хлопця на ім’я Петер Фогель (зі шведської фогель – птах).

1

Зранку Оскар – батько Петера, будить свого десятирічного сина і каже швидше збиратися. Оскар уже не спав, а дивився на батька крізь підзорну трубу для підводного стеження. Цю трубу хлопець зробив зі Стаффаном ще минулого літа, коли Оскар обіцяв узяти їх із собою на риболовлю. Однак слова батько не дотримав, бо йому весь час заважали інші справи. Одного разу Стаффан і Петер випробували трубу, розглядаючи пуголовків, яких принесли у ванну. Пуголовки налякали тоді маму Петера – Єву.

Петер вважав батька зовсім не поганим. Але Оскар постійно працював, тому часто сердився, метушився і був неспокійним. Сестра Петера – Лотта, мала шість років. Дівчинка була гарненька, з довгими темнуватими кісками. Сестра була майстром кривлятися і робити гримаси. Петер зовсім не вважав себе красенем.

Того ранку Петер вирішив не вставати. Хлопець міркував про те, як усе-таки неприємно знати, що мусиш кожного дня вставати рано-вранці, що так буде день у день, з року в рік, аж поки вийдеш на пенсію. А дідусь йому розповідав, що старим треба буде вставати ще й вночі.

Батько почував себе втомленим, нервовим та безсилим. Він просив сина вставати, але Петер заплющив очі і уявив себе каменем, хоч боявся гніву батька. Але Оскар просто розреготався, і це було схоже на невеличкий землетрус. Живіт його ходив ходором, на очі набігли сльози. Мама Єва, від якої Петер успадкував руду шевелюру, одного разу розповідала, що коли вони з Оскаром тільки побралися й жили в маленькій квартирі, то вона накидала на нього подушку, коли він заходився реготом, щоб старенькі сусіди не хвилювалися й не грюкали в стінку.

Батько пішов на роботу, залишивши синові біля ліжка два банани.

2

Петер думав, що йому не набридне лежати. Та через дві години він встав, одягнувся, випив молока з бутербродом та шматком шоколадного пудингу, який знайшовся в холодильнику, і подумав, що будь-якої хвилини зможе скочити в ліжко й прикинутися, ніби пролежав цілий день.

Будиночок Петера стояв на високому пагорбі і зовні мало відрізнявся від сусідніх будинків. Усі вони були малі, дерев’яні, з тісними кімнатками, збудовані на кошти підприємства, де працювали Оскар з Євою. Працювали там усі мешканці маленького фабричного селища, що звалося Гроюнга.

Хлопець вийшов на вулицю, ніде нікого не було. Вдалині виднілися фабричні труби. Фабрика стояла березі Блакитного озера. Майже всі дорослі там працювали. Дехто ще працював у магазині, дехто в іншому місці, а декотрі й зовсім ніде не працювали. Петер хотів піти до Крістін, яка мала свою невеличку пральню. Крістін доглядала Лотту, коли Оскар з Євою були на роботі. Вона доглядала колись і Петера. Але зараз до неї краще було не йти, бо там була Лотта.

Селище розкинулося в долині між двома пагорбами. Один його кінець сягав до Блакитного озера, а другий тонув у густих лісах та зелених луках. На одному пагорбі стояла вілла Блакитного Дядька, якого звали Бальквіст. Його звали Блакитним Дядьком тому, що тримав блакитну фабрику та голубу віллу – чималий будиночок, біля якого був ставок.

Петер пішов у ліс до Приблуди, який мешкав у маленькій хатинці. Його прозвали так за те, що завжди ходив у брилі та ще й мав чорну бороду з сивиною. Раніше він ходив на фабрику, але раз йому на спину звалився великий ящик і мало не вбив.

Петер прийшов і побачив, що Приблуда лежить хворий. Він лише тоненько й протяжно заскиглив, побачивши хлопця. По обличчі чоловіка градом котився піт, у нього був жар. Петер поклав холодний компрес на чоло Приблуди. Він мляво усміхнувся на знак подяки. Пити воду він не міг. Хлопець щодуху помчав до молочної лавки тітки Брунскуг. Там він сказав, що Лейф, що живе в лісі, хворий. Тітка Брунскуг викликала швидку.

Хлопець побіг до хатинки. Через пів години приїхали лікарі. Саме на ту хвилину, коли заходили лікарі, Приблуда розплющив очі й глянув на Петера. Потім підняв руку і взяв його долоню в свою. Коли його несли на ношах, він попросив Петера доглянути за кабанчиком.

3

Тепер Петер мав пильнувати кабанчика, хоч планував пролежати в ліжку решту свого життя. Оскар не дуже здивувався, коли побачив, що син не в постелі. Батько сказав, що життя весь час підносить сюрпризи. Але син вважав, що у житті батьків майже не було сюрпризів. Щоранку вони вставали в одну й ту саму пору, йшли на фабрику, робили там день при дні одне й те саме, потім верталися додому, дещо порали по хазяйству, балакали трохи між собою, дивилися телевізор і йшли спати. І в усіх людей, що мешкали біля них, дні були точнісінько такі самі. Робота висмоктувала з батьків останні соки. Її ставало дедалі більше, а грошей ніхто й не думав набавляти.

Стаффан і Петер назвали кабанчика Останнім Могіканином. Друзі вирішили привести його в село, до будинку Петера. Коли хлопці вели тварину, короткозорий дядько Янсон прийняв її за собаку, а Стаффан навіть сказав, що це бультер’єр.

Останнього Могіканина привели у будинок і прив’язали до вішалки з капелюхами. Кабан налив на килимку невеличку калюжу. Друзі зробили йому ліжко з Лоттиного кошика для іграшок і застелили халатом Оскара. Хлопці помили кабана у ванні, але вирішили влаштувати ще холодний душ. Від крижаних струменів кабан заверещав і почав бігати кімнатами, поки на голову йому впала ваза. З квітами на голові він і далі бігав по квартирі, завдаючи ще більшої шкоди.

Прийшли Оскар, Єва і Лотта. Оскар, ступивши крок уперед, потрапив у калюжу, щойно зроблену Останнім Могіканином. Усі прибулі ошелешено дивилися на те, що коїлося перед ними. Кабан вилетів надвір. Усі кинулися наздоганяти його. Трохи згодом приєдналося ще кілька людей. Останній Могіканин, покружлявши трохи селищем, припустив по Фабріксвейєну. Ця вулиця вела до вершини пагорба. Майже біля самої вершини Оскар стрімголов рвонув уперед і кинувся на кабанчика. Але той вирвався й шугонув просто в напіврозчинену хвіртку, що вела у садок Блакитного Дядька. Садок був дуже доглянутим. У цьому штучному раю Останній Могіканин несамовито бігав. У Блакитного Дядька саме були гості, які сиділи на терасі.

Спантеличено і приголомшено дивився Блакитний Дядько на вторгнення непроханих гостей. Кабан продирався крізь рукотворні хащі, гарцював по газонах, аж вирвані з корінням квіти підлітали вгору. Велетенський чорний пес кинувся за ним. Кабанчик забіг у ставок. Усі спробували оточити втікача, навіть Блакитний Дядько. Він став, широко розставивши ноги. Могіканин блискавично майнув туди. На мить усім здалося, що Блакитний Дядько їде верхи на свині, та ще й задом наперед.

Невдовзі кабан зупинився біля карликової сосни й почав робити під собою калюжу. І тоді Оскару вдалося спіймати кабана. Блакитний Дядько лютував. Петер з родиною пішов додому. Як тільки вони відійшли від хвіртки вілли, батько зареготав. Сльози котилися в нього по обличчю, живіт витанцьовував так, наче всередині сиділо кенгуреня. Той регіт був шалений. Петер теж засміявся. Люди, що йшли додому, спинялися посеред дороги і починали реготати й собі. Вся Гроюнга виповнилась одним великим сміхом.

4

Приблуда повернувся додому, пролежавши в лікарні три тижні. І кабан повернувся до нього. Приблуда був радий, що за людей Блакитному Дядьку помстилася хоч свиня. У місцевій газеті навіть була стаття під заголовком: “Свиня в садку директора Бальквіста”. У статті Блакитний Дядько повторював свої погрози щодо відшкодування збитків і таке інше. “Хай позиває свиню до суду!” — веселився Оскар.

Коли Приблуда повернувся, то почастував Петера тортом, фруктовим соком, а потім вирізав із дерева маленьку свинку й подарував. На підставці було виписано: “Останній Могіканин”.

Наближалися літні канікули, але Петеру не було весело, бо його тато був чимось стурбований. Він мовчки ходив по квартирі або годинами просиджував, втупившись поглядом у якусь точку. Вечеряв він мляво, ніби дрімав. Єва теж поводилася дивно, на вигляд вона була вкрай стомлена, легко втрачала самовладання, дратувалася, чіплялась до найменших дрібниць, верещала з будь-якої причини. Ночами Оскарові не спалося. Він ходив туди-сюди по кухні. Однієї ночі Петер почув, що батько ридає. Хлопець вийшов до тата. Той посадив сина на коліна, але нічого не пояснив.

Згодом Петер почав думати, що в цьому усьому є якась його провина. Хлопцеві чомусь ставало моторошно. Йому снилися кошмари з дерев’яним Останнім Могіканином.

5

Кожного ранку батько з сином сварилися. Петер хотів зранку почитати комікси, а батько кричав вставати. Хлопець саме позичив у Стаффана цілу купу журналів з коміксами, бо читання допомагало йому забути про сварки. Батько розсердився і пішов на роботу навіть не поснідавши. Мама почала питати Петера, чому він не може бути з батьком слухнянішим. Хлопець чомусь згадав, як батько одного разу назвав його “накип”. Петер сердився, але не на Єву. Радше на себе самого. На накип. Петер теж не поснідав, зі сльозами на очах він поїхав велосипедом до школи.

У школі Стаффан сказав Петеру, що батьки, певно, розлучаться. Бо його батьки теж так сварилися перед розлученням. Петер не міг в це повірити. Йому здавалося, що батьки люблять одне одного. На біду, Петера вчепився Карл-Ерік, старший на один рік, який любив дражнитися, справжній забіяка. Стаффана поруч не було. Карл-Ерік раптом сказав, що батько Петера – комуніст, і про це сказала Сольвейг – донька Блакитного Дядька. Петер знав, що комуністи в Гроюнзі вважалися прокаженими. Але хлопець чув, що й Приблуду називали комуністом. Отже, нічого страшного в цьому бути не могло. Карл-Ерік і Петер почали битися. Несподівано з’явився вчитель і розвів хлопців у різні боки. Вчитель пригрозив подзвонити батькам Петера. Хлопець пішов додому берегом Блакитного озера.

6

Вночі Петер подумки звертався до батька.