Тарас Шевченко — Стоїть в селі Суботові (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився.

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять!

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям.

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все то те

Таки й було наше.

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам… Може, й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина ,

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

На відміну від загальноприйнятої думки про те, що Б. Хмельницький зробив добру справу, підписавши угоду з російським царем на Переяславській раді 1654 року, Шевченко вже тоді зрозумів: Україна потрапила ще в більшу кабалу. Богдан “молився, Щоб москаль добром і лихом 3 козаком ділився”. Але не так сталося. Російський уряд не дотримався угоди, йому потрібні були лише гроші та нові території. Поет картає гетьмана, говорячи, що москалі з нього сміються, нікому навіть полагодити церкву, у якій він похований. Разом з тим вірить, що розвалиться та “церков-домовина”, “і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі. Світ правди засвітить…”