Шолом-Алейхем — Тев’є-молочар (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь ведеться від першої особи – єврея Тев’є, який оповідає історії зі свого життя самому Шолом-Алейхему.

Велика удача

Тев’є говорить, що коли вже судилася велика удача, то вона приходить сама до хати. І не потрібні тут зовсім ні розум, ні вміння. Людина, поки є душа в тілі, поки ще живчик б’ється, не повинна втрачати надії. Тев’є пересвідчився в цьому з власного досвіду.

Це було на зелені свята, тижнів зо два перед святами, або, може, тижнів зо два після свят. Уже проминуло років з дев’ять чи десять, а може, ще й з гаком. Тев’є тоді був злидар, бідний, як миша. Тепер він вважає себе заможною людиною: має власного коника й візок, дві корівчини та ще одну, що ось-ось отелиться. Його жінка доїть корів, діти виварюють глечики, збивають масло, а Тев’є їде собі щоранку на базар, заходить до кожної дачі в Бойберику (мається на увазі Боярка, дачна місцевість під Києвом), бачиться з усіма найбільшими хазяїнами з Єгупця (вигадана Шолом-Алейхемом назва м. Києва). А в суботу Тев’є сидить собі поважно і читає Бібілію. А був серед бідняків бідняк, тричі на день подихав з голоду разом із жінкою і дітьми. Працював тяжко: возив колоди з лісу на вокзал. Але чоловік сподівався, мав надію.

Одного разу Тев’є, присмерком, їхав собі лісом, вертаюсь назад додому уже порожняком, без колод. Кобила була голодна і ледве пленталася. Тєв’є думав про голодних жінку і сімох дітей, які чекали його вдома. Коняка раптом зірвалася з місця і помчала стрімголов. Був саме час молитви, тому Тев’є біг за конякою і молився. Чоловік просив Бога зглянутися на його бідування, тяжку працю і голод. Раптом він побачив, що з лісу вийшли дві жінки. Вони почали кликати Тев’є, але він їх боявся і прийняв за нечисту силу. Згодом Тев’є приглянувся: одна жінка була вже літня, з шовковою хусткою на голові, друга – молодша, у парику (за єврейською релігійною традицією, заміжнім жінкам стригли волосся, і вони носили парики). Обидві розчервонілись і дуже спітніли. Жінки запитали, де тут дорога на Бойберик, бо самі були з Єгупця, а тепер жили у Бойберику на дачі і загубилися у лісі. Чоловік сказав, що тут і є дорога на Бойберик, до нього верст із п’ять-шість чи сім, а може, навіть усі вісім. Жінки жалілися, що від ранку блукають і за цілий день, крім склянки кави і здобної булки, і рісочки в роті не мали. Тев’є сказав, що розуміє, що таке голод, а кави із здобною булкою у вічі не бачив уже цілий рік. Жінки сказали, що залізуть до Тев’є у візок, і хай він їх завезе в Бойберик. Чоловік сказав, що їде звідти. Жінки просили розвернути коня і підвезти їх. “Не турбуйтеся, реб Тев’є, — сказали вони, — будьте певні, коли, бог дасть, ми повернемось щасливо додому, ви не пошкодуєте, що привезли нас”. Коняка не хотіла рушати. Жінки порадили вибити її батогом. Тев’є розповів, що його шкапина не лякається таких речей, бо звикла до батога, як він до злиднів. Чоловік вилив жінкам усе, що накипіло на серці, а бідну шкапину бив так довго, аж поки бог зглянувся, візок рушив з місця і вони попрямували лісом до Бойберика. Жінки говорили, що їм треба до зеленої дачі, що понад річкою, по той бік лісу. Тев’є знав, де це, бо минулого літа возив туди два сажні дров. Там жив один великий багач з Єгупця, мільйонщик. Жінки сказали, що багач і досі там живе. Тев’є попросив жінок поговорити з багачем про нього, може потрібна яка підмога, може якась робота для нього знайдеться.

Коли Тев’є привіз жінок, до них кинулись родичі, які дуже переживали, навіть розіслали людей по всіх дорогах, щоб шукали. На ганок почали виносити лампи, накривати столи, на яких з’явилися смачні наїдки. Тев’є подумав, що тієї їжі вистачило б для його дітей на цілий тиждень.

Тев’є дали випити чарку і запросили до столу. Чоловік сказав, що вдома його чекає жінка і діти, натякнув, що сидіти і їсти тут не може. Тоді багачі понаставляли йому у віз всяких наїдків. А багач дав десять карбованців. Згодом усі інші родичі почали кидати на стіл гроші для Тев’є: п’ятірки, троячки і карбованці. А багатійка у шовковій хустині сказала приходити завтра по муругу корову, яка в неї перестала доїтися. Коли Тев’є вже забрав гроші і пішов до воза, то побачив, що нема шкапи. А її завели в стайню та добряче нагодували біля багатієвих коней. Тев’є ледве забрав коняку зі стайні і поїхав додому.

Вдома чоловік розбудив жінку Голду і дітей. Він розповів про все, що сталося, діти накинулися на їжу. Тепер у сім’ї було аж 37 карбованців. Голда дізналася ще й про корову і заплакала. Згодом чоловік і жінка почали міркувати, куди вкласти гроші. Тієї ночі вони торгували чим хочете: купили пару коней і відразу-таки продали їх із зиском, відкрили бакалію в Бойберику, поспродували весь крам і одразу ж відкрили мануфактурну крамницю; придбали ділянку лісу, взяли відступного кілька карбованців і накивали п’ятами; навіть віддавали гроші в позичку під процент. А потім чоловік і жінка вирішили докупити ще одну корову, дійну. Адже Бойберик таке місце, куди щоліта збираються всі єгупецькі багатії на дачі, тому можна щодня носити їм в хату сир, масло і сметану. Можна заробити коло них добру копійчину.

Химери

Після того, як Тев’є всміхнулася доля, він сяк-так домігся чогось у житті і почав відкладати копійчину на чорний день. З’явилось багато друзів. Кожний приходив із своїм: той пропонує мануфактурну крамницю, цей – бакалію, той радить купити хату у власність на віки вічні. Згодом приїхав один родич – Менахем-Мендл, який завжди десь бігав, щось вигадував, вдавався в химери. А зустрів його Тев’є у Єгупці, коли продавав масло і сир. Спродавши усе, гуляв по місту, роздивлявся товари і зустрівся з родичем. Той казав, що родом з Касрилівки (вигадана Шолом-Алейхемом узагальнена назва убогого містечка в т. зв. “межі осілості” із злиденним єврейським населенням), що він – зять Леї-Двосиного Борух-Герша, а його жінка – Шейна-Шейндл Леї-Двосиного Борух-Герша, а бабка його тещі з тіткою Голди були кровні двоюрідні сестри. Менахем-Мендл розповідав, що вся його родина живе помаленьку, але справи тепер не дуже-то добрі. Вбрання бідолахи було потріпане в багатьох місцях, а чоботи страшенно стоптані. Тев’є запросив родича до себе додому.

Прибули додому – всі зраділи! Чоловіки помили руки і гарненько перекусили, чим бог послав. У гостя, бідолахи, аж руки трусилися – не знаходив слів, щоб похвалити Голду за обід, присягався, що не пам’ятає того часу, коли їв таке молочне, такі чудові книші і такі смачні вергуни. Чоловіки попоїли, помолились і розбалакались. Кожен, звичайно, про своє: Тев’є про свої справи, і родич – про свої діла в Одесі та Єгупці, як він бував уже разів з десять, як то кажуть, на коні і під конем, торгував чимсь таким, про що Тев’є зроду-віку не чув, якимись акціями, і якісь карколомні суми: десять тисяч, двадцять тисяч.

Чоловіки теревенили аж до пізньої ночі. У Тев’є голова обертом ішла від розповідей родича про дивовижні справи з тисячами карбованців, що летять вгору і вниз. Родич запропонував Тев’є заробити гарну копійчину. Чоловік порадився з Голдою, і вони дали родичу 100 карбованців, щоб збільшити суму вдвічі, або й в більше разів. Коли Тев’є попрощався з родичем, то вже уявляв собі посеред міста великий будинок, під залізним дахом, із стайнями, хлівами, коморами, стодолами і повітками, сповненими всякого добра. Хазяйка з в’язкою ключів порається в хаті; це його жінка Голда – вигляду багатійки з подвійним підборіддям і з разком перлів на шиї; вона пиндючиться і лає покоївок на всі заставки. Діти його крутяться навколо неї, всі в святковому одязі, нічого не роблять. На подвір’ї повно курей, гусей і качок. В хаті охайно, аж блищить, у печі палає вогонь, вариться вечеря, а самовар парує як скажений! За столом на покуті сидить сам хазяїн, Тев’є, у халаті, в ярмулці, навколо нього розсілися найповажніші хазяїни міста і підлещуються до нього!

Минає тиждень, і два, і три, а родич-компаньйон не пише, не з’являється. Тев’є вирішив поїхати до Єгупця. За цей час зібралося трохи сиру, сметани, масла. Чоловік запріг коня – і гайда до міста. Там він спродав усе і почав розпитувати людей, де можна знайти Менахем-Мендла. Ніхто не знав такого, бо треба було знати ще й прізвище. Але потім хтось сказав, що, можливо, Тев’є має на увазі того Менахем-Мендла, що торгує заячим молоком – треба перейти на інший бік: там бігає багато зайців, і його теж серед них. Тев’є пішов і побачив багато людей. Вони бігали, як скажені, той сюди, той туди. Наскакували один на одного, точнісінько як божевільні. Галасували, репетували, вимахували руками: “Потивіло…”, “Піймав на слові…”, “Ткнув завдаток…”, “Ти страшенний крутій”, “Теж мені спекулянт…”, “Банкрот!”. Зупинившись перед великою вітриною, де було виставлено силу-силенну штанів, Тев’є раптом побачив у шибці відображення свого ділка. Менахем-Мендл мав дуже поганий вигляд. Вони обидва стали, ніби прикуті до місця, слова не могли вимовити і тільки дивилися й дивилися, мов ті півні, один одному в вічі, наче кажучи: “Бідні й нещасні ми! Тепер можемо удвох взяти торби і піти попідвіконню!”. Тев’є питав, де гроші, з чим йому вертатися додому, але розумів, що гроші пропали. Тепер Тев’є знав, що гроші треба заробляти кривавим потом. І чудесний сон, химера вітром розвіялися. А Тев’є хотілося, ой, як хотілося бути багатієм, хоч би на часинку!

Теперішні діти

Тев’є гадав собі, що з дочками своїми не осоромиться, бо вони були вродливі, а він міг дозволити собі вибрати для них найкращих женихів навіть у Єгупці. Та трапилася одна пригода.

Після лихого випадку з родичем Менахем-Мендлом жінка Голда просила Тев’є забути усе і вважати, що їх пограбували розбійники.