Осип Назарук — Роксоляна (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту

I

I

Літо 1518 р.

Старий Дропан, львівський купець, їде до Рогатина одружувати сина Стефана. Нареченою хлопця є донька священика Луки Лісовського.

Стефан нетямиться із радощів. Він згадує, як вперше зустрів Настю на подвір’ї церкви св. Юра у Львові.

Старий не дуже радий одруженню сина, бо хотів мати за невістку дочку свого приятеля по торгівлі. Сім’я Настуні, яка належить до старого духовного роду, також нерада шлюбу з крамарем. Але всі погоджуються заради щастя закоханих.

II

Брат Луки Лісовськогого. Іоан довго опирається одруженню Настуні зі Стефаном. Причиною є конфлікт за ґрунт між церквою та сім’єю Дропанів.

Недалеко від монастиря сидять о. Лука, о. Іоан та ігумен Теодозій. Вони говорять, що “латинські ієрархи одоліли їхню церкву”. Теодозій каже, що українці теж мають гріх: вони неосвічені, мало читають, тому й не можуть захищати свою віру.

Лука розповідає, що старости і ксьондзи, польські священики, забирають церковні землі. Татарські напади “не дають людям дихати”. Селянство зубожіє, бо шляхта забирає торгівлю у свої руки.

III

Стефан знаходить свою наречену у саду разом з подругою Іриною. Дівчата розповідають, що таємно найняли ворожку, щоб та розповіла майбутнє Настуні. Вони просять хлопця нічого не казати батькові.

IV

Тітка Настуні каже, що перед самим весіллям не годиться ворожити, проте її ніхто не слухає.

Циганка розповідає Настуні, що вона буде у далекій дорозі, матиме два весілля і одного чоловіка, ходитиме в розкішному одязі, проте рук будуть у крові.

V

Хоч Настя має веселу вдачу, проте весілля викликає в дівчини дивний страх перед чимось невідомим.

Дівчина заспокоюється вже аж перед самим виходом до церкви.

Коли Настуня стає на першій дерев’яній східці церкви, люди чують крики. З’являються татари. Вони вбивають людей, спалюють хати. Настю, Стефана та інших молодих людей беруть у полон.

II

I

Настуня розуміє, що вона — невільниця у “напівдиких постатей з жовтаво-темними обличчями”.

Настуня сидить з іншими молодими дівчатами. З іншого боку знаходяться чоловіки, пов’язані міцними мотузками. Серед них Настя впізнає і свого Стефана.

Татари батогами б’ють чоловіків та жінок. Дівчину заспокоює лише те, що вона не сама.

II

Коли Настя чує крики дівчат і жінок, вона згадує проклін: “А брала б ти шлюб на Дикім Полі ординськім!”.

Татарські ватажки вважають дівчину цінною здобиччю.

III

Татарський табір разом з полоном рушає у східному напрямі. Жінки йдуть під пильною охороною. Хворих жінок везуть, а хворих чоловіків убивають на місці.

Молитва надає дівчині сил. Її тільки засмучують сумні обличчя земляків та голод.

Серед усіх полонених Настуня найспокійніша. Це надає їй поваги навіть у викрадачів. Татари, дивлячись на дівчину, повторюють: “Хуррем!”. Вона здогадується, що це означає “спокійна” або “весела”.

IV

Татари змішують награбоване борошно з конячою кров’ю та кидають суміш у киплячу воду. Вони змушують дівчат готувати таку їжу. Полонених чоловіків не годують.

Настуні робиться недобре від думки, що з цими людьми їй доведеться жити невідомо скільки.

З бранок майже ніхто не їсть. Після відпочинку табір рушає у далеку дорогу.

V

Настуня так знесилює, що не бачить Чорний Шлях.

Чорний Шлях, або Незримий Шлях — дорога, “по якій ходить нещастя, убивство, грабіж і чорна смерть — чума”. Цією дорогою монгольські орди ведуть невільників. Ґрунт там від природи чорний. Дорога йде по торговельному шляху до Одеси.

Татари мають три території, на яких вони “розливаються” по Україні. Одна обмежується волоським кордоном, друга — серединою Поділля, третя — Київщиною й Волинню. Наприкінці дикуни збираються у Львові — серці Східної Галичини.

VII

Настуня оглядає Дике Поле. Тільки тут дівчина помічає, що має один шлюбний черевичок, але і той порваний. На невзутій нозі видно кров.

Настя бачить у возі жіночі речі й різні тканини, очевидно, награбовані. Дівчина згадує слова циганки. Вони здійснюється, але по-інакшому, бо кров не на руках, а на ногах.

На шиї в неї срібний хрестик, як пам’ятка від матері та країни, яку покидає можливо назавжди. Оглядаючи весь татарський обоз, невільниця не знаходить свого Стефана.

У Рогатині, матері Насті сниться сон, що її донька у шлюбній сукні йде Чорним Шляхом. Жінка зі сльозами біжить до церкви і віддає “Божій Матері в опіку свою доню”.

Настя серцем відчуває материнську журбу.

VIII

Дівчина помічає неспокій серед татарської охорони. Їм загрожує якась небезпека. У Настуня з’являється надія на порятунок.

Уночі її будять страшні крики. Деякі намети татарського табору горять, козацькі ватаги вдираються у табір. Частина полонених чоловіків приєднується до козаків.

Татари завзято б’ються. Особливо вони захищають жінок. Раптом козаки з частиною полонених покидають табір.

Дикуни добивають поранених козаків, знущаючись над ними у страшний спосіб.

IX

Татари годують жінок, як свою власність, яка вимагає більшої ціни за гарний вигляд.

Настуня розуміє, що вже не вирветься з полону. Дикуни намагаються зламати у жінок будь-які прояви волі. Вони прив’язують їм на шию мотузки і наказують йти біля воза. Здоровіших женуть разом з кіньми.

Настя згадує, як, хворіючи, дала клятву служити Богові. Проте коли хвороба минула, дівчина забула свою обіцянку. Свої муки вона вважає відплатою за недотримання обіцянки.

Полон доходить до Криму.

Стефану з козаками вдається дібратись Кам’янця. Там Дропан має зв’язки з монастирем Тринітаріїв, який займається викупом невільників. Один монах пропонує хлопцеві прийняти польську віру, тоді він одержить більшу допомогу.

Стефан не пристає на цю пропозицію. Коли монах дізнається, що старий Дропан — батько хлопця, то просто називає потрібну суму грошей.

Стефан засмучений, що його церква не має таких можливостей, як тринітарії.

На церковнім подвір’ї він зустрічає Ірину — подругу Настуні, котрій теж удалося втекти. Разом вони їдуть додому.

III

I

Полонених переправляють через Дніпро. Там починаються аули — татарські поселення.

Татарська влада керує Кримом. Її час від часу підривають внутрішні міжусобиці та козаки.

Перекоп має дві лінії здобичі: “одна з Криму в значній силі на Україну, друга з України, малими, але відважними ватагами — у Крим”.

II

Настуня вперше бачить море і згадує розповіді бабусі про чудових риб, від яких люди перейняли пісні.

Море справляє на кожного глибоке враження. Всі наче оживають.

III

Табір переходить через місто Ор.

Уже на другий день купці приходять оглянути “живий товар”.

IV, У Криму

I

Старий турок, купець Ібрагім показує своєму вірменському другу свою покупку — Настуню. За неї він віддає багато грошей. Турок пропонує перевезти дівчину з Бахчисараю до Кафи. Він хоче влаштувати її хоча б, як служницю в гаремі.

Настуня вважає, що потрапила “не в найгірші руки торговців живим товаром”.

Вранці її везуть до Кафи. Дівчина розуміє, що якби люди не отруїли молодого князя Юрія — останнього нащадка Данила, то не було б на українській землі татарської навали.

Краса кримської природи так вражає її, що вона зі спокоєм у душі дістається Кафи — великої торговиці людей.

II

У Кафі щодня продають по З0 000 невільників. Там навіть розташована християнська церква тринітаріїв, яка займається викупом невільників. Дівчина впізнає її за розірваним ланцюгом, що прикріплений над входом.

Вірменин заводить Настуню у кімнату, де сидить якийсь старий чоловік. Він запитує бранку про майно сім’ї. Всю інформацію чоловік записує у велику книгу.

Настуня приймає ванну та одягає дорогий одяг. Господар кімнати оглядає дівчину і дає їй червону хустину.

Ібрагім з вірменином віддають Настуню новій керівниці.

III

Настуня опиняється у кімнаті, повній молодих невільниць. Дівчина сідає до українських бранок. Від них вона дізнається, що піде до школи, і пізніше, можливо, родичі довідаються про неї і викуплять.

Червона тканина означає, що зараз її не продадуть.

Дівчата радять Настуні добре вчитись, бо інакше її поб’ють, як ляшку зі Львова. Настуня розмовляє з тією дівчиною. Ляшка Ванда розповідає, що її батько Вєлєжинський має село і в змозі викупити дочку, але не знає, де вона. Генуенці ховають кращих бранок, щоб у майбутньому отримати більше грошей від родичів. Також дівчина каже, що Настуню призначили до школи отримувати освіту, щоб потім продати якомусь впливовому паші. Ось так вони мають зв’язки і допомогу в різних справах.

Ванда розповідає, що одного разу приїхав якийсь старий паша вибрати собі гарну дівчину до гарему. Дівчатам сказали, що коли приїжджає молодий, потрібно поводитись несміло та опускати очі вниз, а коли старий, то “робити вогнисте око й немов прирікати аби купив”. Між дівчат паша обрав Ванду. Коли старий підійшов до неї, вона навіть не подивилась. Паша сказав, що дівчина гарна, але “без життя”, тому й не купив. Після того дівчину побили.

Настуня вважає, що її батько був неправий, коли говорив, що здоров’я — найбільша цінність. Найдорожчим дівчина вважає свободу.

Єврейка з Київщини розповідає про двох учителів.

V, В школі невольниць в страшнім городі Кафі

I

Настуня розуміє, що ця школа — фундамент її подальшої долі, тому потрібно добре вчитись.

Коли вперше переходить до сусіднього будинку, бачить невільника з тавром на обличчі. На чоловіка спускають великих, навмисно голодних собак. Біля нього стоїть охорона, щоб з милосердя його хтось не зарізав. Це звичайні дії проти невільників, які вперто тікають.

Настя приходить до свого класу. Її учитель “ні молодий, ні старий” турок. Абдуллаг одразу помічає нову ученицю. Він часто повторює для неї невідомі слова.

Дівчина твердо вирішує зрівнятися з іншими й навіть випередити їх.

Настуня відчуває, що Абдуллаг буде її приятелем, бо він дивиться на неї так, як “жінки вдивляються в гарну тканину, але не можуть її купити через високу ціну”.

Учитель Річчі — “худий чоловік з якимсь дивним огнем в очах. Має аристократичні манери”.

Річчі докладно випитує дівчину про її батьківщину, сім’ю. Особливо виразно чоловік посміхається, коли Настуня говорить про релігію.

Італієць розповідає ученицям про життя у королівських палацах.

Дівчина помічає різницю між своїми вчителями. Турок вважає, що все повинно бути, як призначив Аллах. Річчі в усьому підкреслює силу людської думки і праці.

Настя підтримує думку Річчі.