Олесь Донченко — Лісничиха (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Олесь Донченко

Лісничиха

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ перший

ДІВЧИНА НАД СТРУМКОМ

Події відбуваються на Полтавщині, у лубенських лісах над річкою Сулою. Тут і живе головна героїня − четвертокласниця Улянка, дівчинка років 13−ти. На початку жовтня вона ішла ледве помітною лісовою стежкою, бо жила у лісі і щодня долала ним дорогу до школи. Улянка мала чорні брови, засмагле обличчя й світлі зелені очі. Дорогою додому вона зупинилася біля струмка, який перетинав її стежку. Через струмок було перекинуто кладку з сухої деревини. Дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками. Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані. Хустинка в неї зсунулась набік, і з-під неї вибилась хмарка льняного волосся, білого й легкого, як пух. Через це волосся у школі подружки так і кликали її завжди: Улянка-кульбабка. Біля струмка дівчинка згадувала тата, який зараз був на фронті.

У лісі була чарівна осінь. Улянка підвелась, підхопила книжки і, перейшовши через струмок по сухій деревині, звернула зі стежки. Вона пішла навпростець, продираючись крізь ліщину. Біля трухлявого пенька вона побачила вужа. Він був не один: до пенька з усіх сторін повзли вужаки, їх було з півдесятка. Вони збиралися на зиму в спільне кубло. Та Улянка не боялася їх, бо звикла до лісового життя.

Розділ другий

ХАТКА В ЛІСІ

Дівчинка жила разом з дідом на лісовій галявині у хатці, вкритій очеретом. Біля хатини стояв зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик, де жила біла коза. За сараєм був невеликий город, і всю садибу обступав навколо старий і похилий тин, на який повився хміль і кручені паничі.

Улянка прийшла зі школи і стала поратись по хазяйству. Спочатку вона понесла в сарайчик цебро з водою для кози, яку називала Білочкою. Потім дівчинка кинула проса курям, зварила кисіль з бузини та яблук і спекла пиріг з пасльоном. Удвох із дідом сіли обідати. Мами у дівчинки не було. Батько Улянин був лісник, а коли він пішов на фронт, то лісником стала мати. Та прийшли німці, і одного разу жінка не повернулась із лісу. Улянка розуміла, що матері вже ніколи не буде… На заповідній дільниці росли столітні дуби й сосни, а коли німці задумали їх зрізати, Улянчина мати робила все, щоб цього не сталося. Її прослідили і упіймали німці…

Коли прогнали німців, треба було комусь доглядати ліс, а дід Маврикій старий і хворий, і стала тоді лісничихою на дільниці Улянка. Сам лісничий Макар Макарович сказав дівчинці, щоб лісникувала на батьковій ділянці, а їй допомагатимуть.

Після обіду дівчинка мала перечистити кукурудзу, а тоді − за уроки. Качани лежали купою на городі. І чомусь Улянці здалося, що купа була сьогодні меншою, ніж учора. Чи не навідався, часом, уночі якийсь непроханий гість?

Ввечері дівчинка писала домашній твір “Мій трудовий день”. Їй було дивно, коли у зошиті виявила кілька сторінок, заллятих чорнилом. Дівчинка відразу зрозуміла, що цю капость їй зробив навмисне хтось із школярів. Що тепер їй скаже Людмила Степанівна? Думаючи, хто міг це зробити, перед її очима пройшов весь четвертий клас. Улянка сиділа за партою з Мартою, найкращою подругою, яка не могла б зробити такого. Хтось з хлопців це зробив, і дівчинка подумала, що то Демко Рогоза, син Макара Макаровича, перший верховода на всі витівки в класі.

Пишучи твір, дівчинка помітила у вікні чиєсь страшне обличчя, але це тривало лиш мить. Уранці Улянка розповіла дідові Маврикію про невідомого. Він вийшов з хати і довго щось розглядав під вікном. На мокрій від дощу землі дід знайшов сліди великих підошов. Дід Маврикій затоптав слід і нічого не сказав про це Улянці, щоб не тривожити.

Розділ третій

ДЕМКО

Перед початком уроків Людмила Степанівна покликала до себе Улянку. Квартира вчительки була в тому ж будинку, що й школа. Вона пригостила дівчинку чаєм. Улянка засоромилась − і вчора ж пила чай у Людмили Степанівни, і позавчора. Молода вчителька хвилювалася за дівчинку і сказала, що взимку Улянці краще жити в неї, бо сніг замете всі стежки. Дівчинка відповіла, що скоро може повернутися її тато,але вчителька мовчала, а потім поцілувала її в чоло.

Улянку в класі зустрів Демко. Наче він навмисне чекав біля дверей. У нього було чорне-пречорне волосся, підстрижене під машинку. На Демкові, як завжди, теліпався дуже широкий сукняний піджачок, перешитий з батькового. Цей піджачок добре знали всі школярі, бо на ньому всі ґудзики були різні. Демко сам пришивав собі вдома ґудзики, бо мама його давно померла. Хлопець вже знав, що Улянка була у вчительки, і питав тепер, чи солодкий був чай. Улянка спитала його, навіщо попсував їй вчора зошит. Демко відповів, що це може й він зробив, а тоді назвав Улянку підлабузою. Улянка зблідла від тяжкої й несправедливої образи. Вона враз зрозуміла причину Демкової зненависті до неї. Він думає, що вона підлабузнюється до вчительки.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ четвертий

БОРСУК

Якось Улянка взяла кошик і пішла наламати кукурудзи, але побачила, що качани погризено. У цей час нагодився саме Макар Макарович. Лісничий глянув на качани і сказав, що це робота борсука. Він вирішив впіймати звіра і приготувати, бо його м’ясо схоже на свиняче.

Макар Макарович був низенький і присадкуватий. Вуса й бороду він завжди голив, голову теж голив начисто, і коли був без картуза, то маківка в нього блищала, як дзеркало. Очі в Макара Макаровича − лісові, жовті, прозорі, з поглядом швидким і пильним, а брови − як вушка у пугача.

Отож вони з дівчинкою знайшли нору борсука, і коли той пішов у ліс, Макар Макарович вставив у нору мішок, замаскував його сухою травою, поправив зашморг і ткнув у руки Улянці кінець довгої вірьовки. А сам лісник подався лякати борсука. Улянка довго чекала, аж ось почула звуки. До нори біг борсук, і як тільки він заскочив туди, дівчинка обома руками смикнула за вірьовку.

Макар Макарович приніс мішок до Улянчиного подвір’я і закрив борсука в хижці з дерев’яною підлогою. Улянка хотіла тримати звіра аж до приїзду батька, але Макар Макарович залишився ночувати, а зранку, поки дівчинка спала, приготував м’ясо. Це засмутило Улянку, бо їй було шкода звіра. Вона не говорила про це, але чоловік здогадався про все. Вони швидко помирилися, а з того часу ще й домовилися, що лісник називатиме дівчинку дочкою.

Розділ п’ятий

НА ЛІСОВІЙ ГАЛЯВИНІ

Дівчинка йшла навпростець лісом, без стежок. З дерев опадало листя, і було дуже гарно. Улянка набрела на дику грушу, під якою лежали жовті духмяні грушки. Улянка дуже любила їх їсти.

Дівчинка пішла далі, і ось блиснула перед нею заспаним оком Сула. Було ще рано, на березі − тихо й порожньо. Над Сулою кручами бігла стежка, потім повернула вбік через галявину з червоною, як кров, стернею після гречки. Ось саме тут, за галявиною, і була заповідна дільниця, на якій німці зрубали вікові дуби. Тут зупинилась Улянка. Вона знайшла в рівчаку заступ і почала копати ямку. Щодня приходила сюди дівчинка і викопувала кілька ямок. Це була Улянчина таємниця. Лісникова донька сама собі вирішила, що замість кожного зрубаного німцями дуба вона посадить три нових.

Ямок було уже більше як триста, і дівчинка поспішала закінчити роботу до морозів. Вона уявляє, як прийде до Макара Макаровича й попросить привезти сюди на дільницю маленьких дубків-сіянців. Вона сама їх посадить, сама доглядатиме. А там повернеться з війни тато, і вона приведе його сюди й покаже йому свою роботу.

Сьогодні йти в школу на другу зміну, і дівчинка копала аж до обіду. Та вона дуже втомилася, тому задрімала. Дівчинці приснився гриб-дідусь, який дав їй скуштувати якоїсь трави. Від неї вона стала чорною мушкою з прозорими крильцями і полетіла над лісом, над полем, побачила в солдатській землянці свого батька. Татусь сидів на пеньку біля віконця й писав листа.

Поки Улянка спала, з гущавини вийшов вовк. Це був старий вовк, сірий, з рудуватою шерстю на худих ногах. Звір нерухомо дивився на дівчинку. Недавно він поживився ягням, тому не чіпав Улянку.

Удома дід Маврикій розповів онучці, що хтось вкрав їхніх трьох курок і півня. Улянка відразу згадала волохате обличчя, приплюснутий до шибки ніс і шапку-ушанку. Дідусь попередив дівчинку, щоб не припізнювалася у лісі, бо тепер вештається усякий народ.

Розділ шостий

СИНІЙ ЗОШИТ

Марта знала, що Улянчин зошит зіпсував Демко, тому хотіла якось помститися хлопцеві. Улянка просила подругу не робити цього, бо дружила з Макаром Макаровичем. А на уроці вчителька викликала Улянку і перед усім класом насварила за те, що здала такий зошит. Дівчинка мовчала і не признавалася, що це зробила не вона. Хоч Улянка лагодилась сказати вчительці, що це зробив Демко, та зрозуміла що, виказавши школяра, вона для всього класу стане ябедою.

Те, що Улянка взяла на себе чужу провину, страшенно вразило Демка. Він ледве досидів до закінчення уроку: так йому хотілося дізнатись у Улянки, навіщо вона так зробила. Ще й пробачення попросила в учительки. Проте, коли закінчився урок, він не підійшов до Улянки: було ніяково. На великій перерві Демко взяв свій новий синій зошит і поклав під парту Улянці. Після уроків, коли школярка складала свої книжки, вона виявила цей чужий зошит. Дівчинка відразу зрозуміла, чий він, і віддала Демкові. Він не брав, тож Улянка поставила зошит на підвіконня і пішла додому. Демко стояв і мовчки дивився їй услід. Потім він зітхнув і взяв зошит: “От вредна Кульбабка!”

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ сьомий

ТАЄМНИЦЯ

Після уроків Марта пішла до Людмили Степанівни і розповіла про те, як Демко назвав Улянку Голуб підлабузою, і як він навмисне залляв їй чорнилом зошит. Коли школярка пішла, Людмила Степанівна довго ще ходила з кутка в куток і все думала. Думала вона про Улянку, про її долю, про Демка. Дуже зраділа, коли прийшов Макар Макарович. Та лісничий був сьогодні задумливий і засмучений. Він сказав, що є лиха звістка: батько Улянки лежав у госпіталі тяжко поранений, а зараз помер.