Стислий переказ, виклад змісту
Оксана Забужко
Сестро, сестро…
Стислий переказ. Автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
У тебе мусила б бути сестра, на п’ять років молодша. Над цілим твоїм дитинством кружляли безтілесні жіночі імена, лялькам давати не важилась: імена були якісь нізвідкісні, найчастіше повторюване – Іванна.
У другому класі тобі довелося змінити школу, зміну оточення ти сприйняла як визволення, де можна виправити власну біографію на ту, котра мусила б бути: ти розповіла новим однокласникам, що маєш сестричку Іванку, яка ще не ходить до школи. Потім твою побрехеньку викрили, русява голівка в пушистих кучерях погасла, назавжди випала з того виміру, де ростуть і міняються.
Так її було вбито вдруге. Тому що насправді у тебе була сестра. Вона мала зябра і, замість ніг, підібганий скорчений хвостик. Дівчинка-пуголовок, чоласта, як усі в вашому роду. Тебе не відпускає думка про страх – перший і останній на цьому світі страх твоєї сестри, від якої зосталися даленіюча луна імени й непевний образ чотирилітньо-пушистих русявих кучерів. Про той страх, що прийшов іззовні. Дівчинка-пуголовок заметалася в своєму водоймищі і, мабуть, закричала б, однак для крику в неї ще не було легень, вона борсалася в страху, тицяючись навсібіч у пошуках притульного сховку, бо ж їй треба було нарощувати тільце, хирляві ручки, тонковислі ноженята. Ти тоді ще нічого не тямила, тобі минав п’ятий рік, коли нараз із кухні, де лишилися сидіти по обіді тато з мамою, залунали здушені горлові звуки: “Бандити! Звірі! Прокляті!”.
Ти побачила на кухні мамине мокре, червоне лице в прилиплих пасмах кіс. В тебе була роль споглядача, безпорадного свідка.
Спогад про книжки: чужі чоловіки (з КГБ) заповнили, не скидаючи плащів, вашу квартирку і, відвернувшись спинами до господарів, заходились порпатися в книжкових шафах і татовому бюрку, а тато з мамою сиділи на канапі й мовчали. Дядьки перепинили тата в під’їзді, як повертався з інституту, і він мусив сам подзвонити в двері, тож вийшло так, наче це він їх і привів, сказавши: “Знайомся, Наталю”, до тебе ж ніхто не звернувся: “Знайомся, Дарцю”. Ти, шаснувши до себе в закуток, взяла стосик своїх книжечок – зверху лежали “Українські народні загадки” в твердих палітурках, із замисленим блакитним хлопчиком на обкладинці. Ти попросилася вийти почитати на балкон, коли вже не можна на вулицю. Один з дядьків сказав по-російськи: “Дєвочка, ану-ка покажи свої кнігі”, і тут твоя струнка і тепла мама, від якої завжди так гарно пахло і яка вже третій місяць вигойдувала в собі твою сестру, огорнула тебе рукавами светра, ніби вбираючи назад у себе, де тобі вже не було місця, і сказала, легенько дихнувши у вухо: “Ну похвалися, похвалися дяді, що ти читаєш”. Дядько подивився і пхнув стосика тобі в руки: “На, возьмі, дєвочка… Харошиє кнігі у тєбя”.
Стислий переказ. Автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Отож чи не в ту мить, коли вона похопилась обтулити, твоїй матері й мелькнула тьмяна сполошна правда: двох вона не обтулить. На двох у ній не було місця. Так ти витіснила свою сестру. Бо інакше чим пояснити, що ще кілька років по тому вона докликувалася саме до тебе, і що саме тобі явила русявий поворот голови в підсвічених сонцем кучерях? Ти сиділа з ногами на канапі й читала казку: про те, як зрізали чумаки в лузі сопілку з калини, прийшли в крайню хату, і як хазяйська дочка притулила сопілку до губ, а та й заговорила: помалу-малу, сестрице, грай, не врази мого серденька вкрай, ти ж мене, сестро, зі світу згубила, в моє серденько гострий ніж устромила.
Про те, що в тебе була сестра, ти довідалася аж геть пізніше, на дванадцятому чи тринадцятому році, – тобі розповіла мама, тато вважав, що не слід розказувати дитині про такі речі. Тобі невтямки було, як то –будучи на третьому місяці, втратити за скілька день сім кілограмів ваги, і бути щодня викликуваною з праці на допити. Мама Наталя розуміла, що Антось має рацію, що дитина в неї не може вродитися нормальною, мама не сміє вигодовувати дитину своїм страхом.
І ще одного ти не знала – що по кількох роках, якраз у тому короткому проміжку, коли ваші батьки не чекали арешту, твоя сестра показувалася мамі. От тільки личка Наталя так і не розгледіла.
То була дівчинка, бо аборт був пізній і складний, насилу дозволений – “за психогенними показниками”, й на своє вибелькотане питання, хлопчик то був чи дівчинка, Наталя почула: а хто вам уже разбєрьот, і ось тоді вона затялася і, зціпивши зуби й сльози, таки наполягла, аби їй показали. Те, що вона вгледіла, скидалося на обрізки сирої печінки в чорних, масних згустках крови, і то й була твоя сестра в її єдиному земному існуванні… Двадцять років тому батька Антона везли розметаного в сорокаградусній маячні, і серед в’язнів тоді знайшлася жінка, що зібрала кілька кожухів, навалила на вісімнадцятилітнього хлопчину, що згоряв у лихоманці, й щоби хворий не розкривався, сама поклалася поверх, три дні вона утримувала вагою власного тіла цю кучугуру рятівного тепла, яка всисала в себе хлопчикову смерть. Більше Антон тієї жінки не бачив. І Наталі – вительбушеній, ґвалтом розіп’ятій на гінекологічному кріслі, – мусило відкритися, що всі ці двадцять років божевільна сокира й далі гналася за Антоном. Адже сказав Антонові, вже реабілітованому, й дипломованому, й допущеному до кафедри, підполковник на допиті: “В лаґєрє билі, а с намі работать нє хатітє – вот і пажалєєте”. Наталя думала: “Не діждете, я її вирощу, мою Дарцю, мою дівчинку, єдину, що мені лишилася, я її не випущу, як випустила цю, давшись розтиснути коліна”.
Минуло ще двадцять років, із яких половина була роками повільного Антонового конання, і аж тоді, коли за ним замкнулося важезне віко, Наталі намарився ще один сон: у тому сні Антін віддалявся від неї – вона бачила його зі спини, з ночі виступила йому назустріч маленька дівчинка в білій льолі і взяла його за руку: от і гаразд, от і добре, він – удома. Тут дивно те, що цим разом вона не впізнала дівчинки, всю її увагу було скеровано на мужа, і вранці, переповідаючи сон дочці, вона не зразу зрозуміла, коли Дарка, дивлячись убік, коротко кинула: “Це вона”. Ти, її Дарця, тепер уже доросла жінка з вільно звислими вздовж сильного й гарного молодого тіла руками сказала: “Це була та дитина, що не народилась…”. І Наталя збагнула, що це правда. Наталя заплакала.
Ти тоді обняла її за плечі, бо руки мала вільні – розв’язані батьковою смертю. Два життя склалося на те, щоби повністю відкупити твоє власне. Цілих два. Але ти – ти проскочила, Дарцю.
Стислий переказ. Автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Пакети дой-пак — це універсальне та популярне рішення для пакування широкого спектра продукції. Їхня основна…
Вибір якісної кавомашини чи кавоварки — це ключ до ідеальної кави в домашніх умовах або…
Світлодіодні лінійні світильники стали популярним вибором для освітлення як в домашніх умовах, так і в…
Сучасне промислове обладнання вимагає високої надійності та ефективності. Одним із найзручніших рішень для підйому вантажів…
Книги залишаються важливою частиною культурного життя, незважаючи на розвиток цифрових технологій. Якісний друк книг забезпечує…
Коли справа доходить до вибору надувного човна для риболовлі, відпочинку на воді чи активного відпочинку,…