Стислий переказ, виклад змісту
Було це після потопу вже. Три сини Ноя — Сим, Хам і Яфет — розділили Землю. І дістався схід Симові, Хамові — південна частина, Яфетові — північна сторона і західна. В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимигола, корсь, летьгола, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. Яфетове бо коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим.
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю, жили кожен у своїй частині. І був [тоді] один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо змішав Бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв [їх] по всій Землі.
Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і два народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов’янський.
І розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвались моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися лютичами], інші — мазовшанами, ще інші — поморянами. Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й дістали логічного зв’язку з першою і перенесли [свою] назву слов’янські письмена.
***
Коли поляни жили особно і володіли родами своїми, то було [між них] три брати: Кий, Щек, Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона
Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом.
Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: “На перевіз на Київ”. Але ж коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А він княжив у роду своєму і ходив до цесаря. А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив і сестра їх Либідь тут скончалися.
***
Ось чудь, словени, кривичі і інші вигнали варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І пішли вони за море до варягів, до русі. І просили княжити і володіти ними. І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синєус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в Ізборську. І од тих варягів дістана [свою] назву Руська земля.
А по двох літах Синєус і Трувор померли, і взяв Рюрик волость усю один. І поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздав мужам своїм волості та городи: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро. І посіли в Новгороді — словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Білоозері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик. І було два мужі, Аскольд і Дір, не його племені. І рушили обидва по Дніпру. І узріли вони на горі городок і зостались удвох у городі цьому, і зібрані и багато варягів, і почали володіти Полянською землею.
***
Якось восени спом’янув Олег коня свого, якого залишив, бо один віщун напророкував йому: “Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти”. Олег же сказав: “Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього”. І повелів він годувати його, але не водити до нього.
А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня свого. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи, де кінь його. А той сказав, що кінь помер. Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: “Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я живий”. І схотів він на кості улюбленого коня свого подивитись. І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, і посміявся, і наступив він ногою на череп, і, виповзла звідти змія і вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли йото на горі, що зветься Щековицею. А було всіх літ його княжіння тридцять і три.
***
Пішов Ігор у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Але потім відпустив він дружину свою додому з даниною, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна. І вирішили древляни: “якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить”.
І, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні. Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом. І сказали деревляни: “Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем”. І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять.
І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: “Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди? ” І сказали деревляни: “Іди-но за нашого князя Мала”. І сказала їм Ольга, щоб прибули назавтра: хоче вона їх вшанувати. І відпустила вона їх у човен. А тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. І повеліла Ольга засипати їх живими, і засипали їх.
І послала Ольга [послів] до деревлян, і сказала: “Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські”. Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.
Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи їм. І коли ввійшли древляни [туди], і стали митися, то заперли мийню за ними, і повеліла [Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.
І сказала вона тоді, що хоче вчинити тризну мужеві. Вони ж, почувши [це], звезли медів вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І коли сіли древляни пити, то звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали древляни Ользі: “Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?” А вона відповіла: “Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого”. І як упились древляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх.
***
Року 6454 [946] Ольга з сином Святославом зібрала воїв багатьох і хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І перемогли вони древлян. Древляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга пішла з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті [городяни] вбили мужа її. І стала там, і стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І тоді сказала їм: “Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і три горобці”. Древляни ж раді були [цьому]. Зібрали вони од двора по три голуби і по три горобці і послали до Ольги. А вона роздала воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла [їм] кожному голубові й горобцеві прив’язати трут, обгортаючи [його] в маленькі платочки [і] ниткою прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх. А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину.
Коментар
Писемна слов’янська література виникла близько тисячі років тому. Перші книжки писали гусячими перами на тонко обробленій шкірі теляти. Найдавнішими творами були літописи — записи за роками або, як тоді говорили, за літами.
Уперше літопис Давньої України-Русі за назвою “Повість минулих літ” склав учений монах Києво-Печерського монастиря Нестор. Літописець подає докладну історію слов’янських племен, пов’язуючи її з історією усього людства. Він оповідає як про події давно минулих днів, так і про події тогочасні, прославляє князя Володимира, який увів християнство на Русі і тим самим відкрив шлях для культурного розвитку й обміну культурними цінностями з іншими народами, славить Ярослава Мудрого, який багато чого зробив для просвічення Русі. Та не тільки про князів і правителів, їхні діяння, подвиги й помилки розповідає літописець Нестор, з його оповідань ми дізнаємося також про мужність і відвагу звичайних людей, наших співвітчизників, їхню щиру любов і подвиги у славу рідної землі.
Пакети дой-пак — це універсальне та популярне рішення для пакування широкого спектра продукції. Їхня основна…
Вибір якісної кавомашини чи кавоварки — це ключ до ідеальної кави в домашніх умовах або…
Світлодіодні лінійні світильники стали популярним вибором для освітлення як в домашніх умовах, так і в…
Сучасне промислове обладнання вимагає високої надійності та ефективності. Одним із найзручніших рішень для підйому вантажів…
Книги залишаються важливою частиною культурного життя, незважаючи на розвиток цифрових технологій. Якісний друк книг забезпечує…
Коли справа доходить до вибору надувного човна для риболовлі, відпочинку на воді чи активного відпочинку,…