Марина Павленко — Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських (переказ змісту)

Стислий переказ, виклад змісту

Вони знову!

Софійка сиділа і сумувала через казки з нещасливим закінченням. Але прекрасний принц, схожий на Вадима Кулаківського, танцював з обманницею, яка була дуже схожа на Ірку Завадчук. Він зовсім не розумів, що врятувала його саме Русалонька.

Втішити дівчинку підійшла тітка Софійки. Вона була лікарем, яка зустріла свого коханого Валентина у травмпункті. Скоро у них весілля. Тітка Сніжана теж пожалілася на те, що вона страшенно не любить казки с нещасливими кінцем, але зараз була б не проти відволіктися від усіх клопотів і політати у небі хмаринкою. В сім’ї всі були дуже раді, що вона нарешті виходить заміж, бо Сніжана перебирала нареченими через те, що їхні прізвища не пасували до її імені. А її Валентин вирізнявся розумом та серйозністю. Ще й прізвище — Білий.

Мама і тітонька Сніжана власноруч будуть шити весільну сукню. Софійка знаходилась в передчутті чогось прекрасного, але знову обізвався її тримісячний братик Ростик, якого потрібно було доглянути. За ці дні дівчинка дуже втомлювалась, адже весь час вона була з братом, поки мама і тітка готувались до весілля.

Нарешті настав вечір, всі справи було зроблено, і скоро Софійка з мамою ляжуть спати. У колишній квартирі вечорами вони любили читати казки, а тут все було інакше. Все здавалося моторошним і страшним. Софійка чула чиїсь кроки, шаркання і постукування ціпка. Це завжди відбувалося в повню. Хтось внизу здавлено засміявся, дівчинка не витримала і побігла до матері, яка теж не спала. Вона пригорнула колиску з малою дитиною, і так вони сиділи до світанку. В одну мить все припинилося, так само раптово, як і почалося.

Вилазка до шафи

Зранку Софійка, її мама та Ростик попросили сусідку бабу Валю перевірити, що коїться в тій загадковій квартирі, де вона поливала квіти. Знайшли там лише перекинутий стілець, який сусідка сама ніби перекинула, та блакитну стрічку, яку баба Валя коли побачила, то трохи зблідла.

В школу на уроки Софійка встигла, але й це її не тішило, бо на математиці заробила сімку, а на уроці української Кулаківський, списавши у неї завдання, лише сказав дякую, а загравав весь день до Ірки. Дівчина порівнювала себе з Русалонькою з нещасливої казки.

Додому вона не хотіла, тому вирішила прогулятися. Пішла до старого будинку, аби зустрітися з Сашком — колишнім сусідом. Він продавав дрова та квіти, а також важив людей за гроші. Хлопець був єдиним мужчиною в сім’ї, бо мати його була прибиральницею, до того ж, часто хворіла, а ще були в Сашка три менші сестрички, тому він всіляко намагався допомогти родині з грошима. До школи він також ходив рідко, бо потрібно було то дров назбирати, то квітів нарвати. Колись і Софійка хотіла назбирати собі на комп’ютер, але все, що вона тоді змогла — це декілька разів підписати картонки для товару, який продавав Сашко.

Дівчина розповідала хлопцю про гімназію, про весілля своєї тітки, нову квартиру та про моторошні речі, які відбувалися поверхом нижче. Друг запропонував їй пробратися якось вночі до тієї квартири, але Софійка перелякано відповіла, що вона цього робити не буде, і швидко побігла додому. Там їй знову потрібно було сидіти з братиком, робити математику та спостерігати за тим, як мама з тіткою шиють сукню.

Софійку попросили знайти в старій шафі намисто, яке кожна жінка їхнього роду одягала на весілля. Дівчина полізла до шафи, з якої війнуло пилом. Там вона знайшла старий одяг, свої чобітки, фотографії та газети, а також коробочку, в якій і лежали дрібні вишнево-коричневі намистинки. Тітоньці Сніжані вони уже пасували, і дівчинка теж захотіла їх трохи поносити, уявляючи себе в них нареченою під руку з Кулаківським. Коли вирішили поскладати все назад, то виявилось, що шухляда зачинена, хоча ніхто її не чіпав. Шафа була загадковою.

Розмова під акацією

Коли наступного ранку Софійка поспішала до школи, коло дверей загадкової квартири її пильно обдивилася баба Валя, яка йшла з пустим кухлем (квіти поливала) та з чорним, як ніч, котом Фунтиком. Те саме зробила й Ірка Завадчук у дверях класу. Після уроків зустрілася в коридорі з Вадимом Кулаківським, який вперше глянув на неї. В той момент дівчина зрозуміла, що забула зняти коралі, то напевно всі так їх розглядають.

Коли йшла додому, вирішила завернути на вулицю, по якій проходив Вадим. Він сидів на пеньку під акацією і курив цигарку. Вона дуже здивувалась цьому, адже хлопець її мрії курити не повинен, бо і тато не курить, і наречений тітки. Хлопець розповів, що він смалить, бо в нього тяжке життя. Батько його кинув і лише висилає гроші. Мати теж давно не з’являлась. Він жив з бабусею, яка жалілася на життя та розповідала хлопцю про те, що у них проклятий рід. Ніби грошей вистачає, а от щастя зовсім нема.

Хлопець сказав, що у дівчини гарне намисто, і попросив не розповідати його історію. Вадим давно зник, а Софійка все думала над тим, що хлопець, який їй подобається, довірив їй таку таємницю.

Прогулянка з Ростиком

Вихідний. Тато згодився посидіти з братиком, а мама вирішила почастувати сім’ю котлетами. Прийшла тітка Сніжана та принесла племінниці фото, на якому вона була з Валентином у той день, коли його виписували. На задньому фоні коло кущів стояв хлопчик, який був готовий от-от розплакатися. Софійці було цікаво дізнатися, чого б це.

Коли всі поснідали, Софійці знову доручили гуляти з братиком. Вона пішла до Сашка. Той зустрів її радісною новиною, що сьогодні в нього хороший заробіток, і мамі буде на що полагодити босоніжки. До того ж, він ще й продавав кошенят, яких народила їх кішка. Софійка давно хотіла завести собі тваринку, але мама не дозволяла. Однак кошенята були всі такі гарні, що дівчина попросила не продавати всіх: сподівалась вмовити маму.

Хлопець зробив комплімент намисту, яке висіло у дівчині на шиї. Потім вони почали говорити про школу, і Софійка натякнула, що не вийде щось знати, якщо до неї не ходити. Хтозна до чого б вони договорилися, але тут раптом почав плакати Ростик, і Софійка побігла додому. Здалося, що за будинком пройшла знайома постать Вадима. Коли вона його гукнула, то вже нікого не було. Залишився лише запах диму.

Оглядини

Коли Софійка встала наступного ранку, то відразу ж почула у свій бік від мами докір, що вона довго спить, і їй нікому допомогти на кухні. В такі хвилини мама бувала небезпечною, адже вона метушилась, готувала, накривала на стіл, встигала ще й на тата з дітьми посваритися, що вони їй заважають. Виявилось, що сьогодні тітка Сніжана приводить на оглядини свого нареченого.

І от стук у двері. Зайшла красуня Сніжана, а за нею — Валентин. Гарний, чемний, він був схожий на якогось актора. Після обіду тітка ще раз захотіла поглянути на сукню. Наречений і собі виявив бажання, але за традицією не годиться бачити сукню нареченої до весілля. Сніжана хотіла показати йому іншу цікаву річ — коралі. Софійка побігла до піджака, у який вчора заховала намисто, але його там не виявилось.

Хлопчик зі світлини

Ранок видався якийсь похмурий: тато був насуплений, братик вередував, мама стримувалась, аби не почати сваритися.

І до школи не хотілося, і дома залишатися теж не було бажання. В школі Вадим не помітив її нової зачіски, бо в Ірки були зелені нігті, тому вся увага дісталася їй.

Після уроків дівчина пішла до старого друга, бо востаннє бачила намисто саме тоді. Сашко відповів, що вона його поклала до кишені. Софійці хотілось вірити, бо ж дружили з самого дитинства. Неохоче пішла додому. Там вона позаглядала у всі шпарки, але намиста ніде не було. Зате знайшла фото, яке їй приносила тітка Сніжана. Софійка відчинила шафу, всілася на шухляду, поклала світлину на коліна і передражнила шафу, яка закривалася зі скрипом, який нагадував слово “коралі”. Дівчина передражнила шафу і раптом опинилася коло травмпункту, де фотографувалися тітка з Валентином. Поряд з Софійкою стояв той хлопчик, який потрапив на фото. В руці він тримав камінь, ніби хотів ним жбурнути. Софійка запропонувала малому шоколад, але той відмовився і побіг додому. Там вона побачила, що хлопець разом з матір’ю живе у невеличкому будинку, від якого починався парк. Тільки тоді вона помітила, що надворі була осінь, а саме восени і познайомилися Сніжана з Валентином. Отже, ще й Ростик тоді не народився, і жили вони ще в старій квартирі.

Дівчина згадала все, що відбувалося дотепер. Згадала шафу і спробувала знову повторити диво-слово, але нічого не сталося. Потім Софійка промовила його задом наперед і боляче стукнулася об стінку шафи. Вона була вдома.

На хаті

Роздумуючи про пригоду з шафою, дівчинка спускалася сходами, де зустріла бабу Валю з її котом. Тільки на вулиці вона згадала, що в кота на шиї була така ж блакитна стрічка, яку вони бачили в тій квартирі. Дорогою до школи Софійка звернула на ту стежку, на якій Вадим розповів їй свою таємницю. Вона почула, як за кущами знайомий голос питав, скільки дадуть за якусь річ. Виявилось, що то був Вадим. Він домовився з кимось увечері зустрітися на хаті.

Після школи, повернувшись додому, знову все було дуже похмуро. Мама хотіла дошити сукню, але Сніжана вперлася, що якщо нема намиста, то й весілля не буде. Дівчина пішла знову шукати втрачену родову прикрасу. Вона пішла по тій дорозі, якою верталася додому у той нещасливий день.

Раптом їй захотілося піти до Вадима та взнати, що задали з англійської, ще раз побачитися з хлопцем її мрії. З хвіртки вийшла баба з непривітним поглядом та темним волоссям. Софійка сказала, що вона до Вадима на хвилинку, і та впустила її. Стара покликала хлопця, але він десь запропастився, і вона почала жалітися дівчині на те, що вийшла заміж за Кулаківського, спокусившись на його гроші, а тепер доводиться миритися з прокляттям роду. До того ж, ще й Вадим тримається у гімназії лише за могоричі, які дає батько, з надією на те, що у сина буде престижна освіта.

Бабця жбурнула дівчині світлину, на якій був зображений чоловік. Його очі на фото було виколоті чиєюсь шпилькою. Зайшов Вадим та, побачивши однокласницю, відразу ж зблід. Вона пояснила, що прийшла за завданням з англійської. Перед кімнатою хлопець перший зайшов та щось відразу прибрав зі столу. Виявилось, що домашньої роботи не задавали, і дівчина поквапилася піти з цього страшного дому.