Марина Аромштам — Коли відпочивають янголи (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь ведеться від першої особи – дівчини Аліни, щоденникові записи веде вчителька Маргарита Семенівна (Марсем)

Частина І

1

Аліна роздумує, що все могло б скластися по-іншому, якби у неї був батько. Мама могла б порадитися з ним і не віддала б дочку вчитися до Тетяни Володимирівни. Вчителька не сказала би: “Встати! Руки за голову!”, а дідусь не переводив би через це Аліну в іншу школу. Дівчинка не потрапила б до Марсем, яка розповіла про те, що ангелам треба відпочивати. З тих часів пройшло багато років, але коли з Аліною щось трапляється – погане чи хороше, — вона завжди згадує про ангелів. Якби у неї був батько, вона ніколи б не дізналася про ангелів. Тому дівчина не знає: погано чи добре те, що батька тоді в неї не було.

Батько Аліни жив у Франції, і це було доволі далеко. Подруга Наталя намагалася переконати Аліну, що батько – це як рудимент чи атавізм (органи, які колись були потрібні людині, але в процесі еволюції стали непотрібні і, або зникли (хвіст), або ніякої ролі не виконують (апендицит)). Наталя була впевнена, що для народження дитини батька не треба, достатньо мати пробірку з матеріалом. Батьки дівчини саме розлучалися, у неї впала успішність, вона випробовувала терпіння Марсем. Часто Наталя сиділа вдома і мряла, як з пробірки у неї з’явиться трійко дітей, а чоловіка у неї не буде, і не треба буде прати його брудні шкарпетки.

Та Аліні хотілося мати батька. Їй саме подобався Єгор, і вона мріяла, як би подружився батько Єгора з її батьком, а вона – з хлопцем. Бо ж Єгор такий розумний, сильний і хороший. Але батька не було, а дівчина уявляла, як він думає про неї та хоче показати їй Париж. Мама говорила Аліні, що батько взагалі ні про що не думає, крім своїх задач, бо він математик. Залежно від настрою мама додавала означення – “божевільний” або “геніальний” математик. Батько міг довго розв’язувати задачі, і саме така людина була потрібна у далекій Франції, і саме в той час, коли народилася Аліна. Тому з пологового Аліну з мамою забирав дідусь.

2

Батько так і не повернувся з Франції, тому Аліна жила з мамою Ольгою і дідусем Віктором. Мама теж вирішувала задачі, але такі, які перед нею ставило життя. Наприклад, відправлення дочки у перший клас. Дідусь саме був у відрядженні, тому мама порадилася з сусідкою щодо першої вчительки. Сусідка вважала, що перша вчителька має дати лиш міцні знання, бо це фундамент усього подальшого навчання.

Мама пригадала собі, як вона сама йшла у перший клас. Її мама (Алінина бабуся, яка померла до народження дівчинки) була розумною людиною і говорила, що найцінніше у людині – її внутрішній стрижень. Стрижень – вісь людської особистості, як хребет – вісь тіла. Бабуся і дідусь вважали, що вчитель має обережно відноситися до внутрішнього стрижня дитини, не “зламати” його. Одного разу вони побачили у парку вчительок з дітьми. Вчительки стояли у гурті, розмовляли, але одна вчителька разом з дітьми стрибала через струмочок. Бабуся дізналася, де працює вчителька, і виявилося, що вона наступного навчального року буде вчити першокласників. Маму Аліни віддали у клас до тієї вчительки, і все йшло дуже добре.

Мама не могла про таке розповісти сусідці. А та радила віддати Аліну до класу Тетяни Володимирівни, бо хоч вчителька вже набрала 25 учнів, якщо попросити добре, то прийме ще (як і сусідчиного сина Івана).

3

Дідусь мусив занести гроші на ремонт класу, щоб Аліну прийняли. І ось дівчина у першому класі. Всі діти люблять свою першу вчительку. Тетяна Володимирівна для цього закону підходила: була красива, гарно вдягнена, з красивим манікюром. Та Аліна вважала, що не зійшлась характерами з вчителькою. Першого вересня вчителька поставила усі квіти, які їй подарували діти, у відра для миття підлоги, в яких уже заздалегідь була налита вода. А потім вона вибрала собі три букети, які їй найбільше сподобалися і поставила на стіл і підвіконник.

Вчителька дала дітям перше завдання: намалювати вазу з квітами. Та Аліна не хотіла малювати квіти у вазі, бо її стояли у відрі. Аліні було жаль, бо дідусь спеціально їздив на дачу по айстри, які ціле літо вирощувала мама. Дівчинка відчувала, що їм тісно у відрі. Аліна вирішила намалювати величезне відро, щоб її квітам не було тісно. Згодом вчителька питала, хто скільки квітів намалював. Аліна хотіла сказати, що у неї нескінченна кількість квітів, та вчительці не сподобався малюнок дівчинки.

Через деякий час був ще один урок малювання. Дітям треба було намалювати іграшку-неваляйку з чотирьох кружечків і порахувати їх. Аліна швидко впоралася, а потім їй здалося, що одній іграшці буде сумно. Дівчинка домалювала дідуся (з бродою) і маму для неваляйки і швидко порахувала, що кружечків є 12. Вчителька побачила малюнок, показала його класу і спитала, що неправильно зробила Аліна. Усі відразу хотіли сказати, що треба було намалювати одну іграшку. До того ж вчителька сказала, що у іграшки не повинно бути бороди. Тетяна Володимирівна хвалила інших дітей і роздавала їм паперові сонечка, а Аліна гладила свій альбом, щоб її неваляйки не засмучувалися.

Вдома дівчина домалювала метеликів на своєму малюнку. Дідусеві так сподобався малюнок, що він почепив його над столом у своєму кабінеті.

4

Усіх учнів у класі вчителька “поділила” на три групи: розумні діти, яких вона називала молодцями, нудні діти і група дураків. Тетяна Володимирівна навіть казала: “Усім мовчати. Я займаюсь з дураками”. У класі був хлопчик, якого кликали Колян. Він не міг сидіти спокійно і часто пищав, хрюкав чи кукурікав ні з сього ні з того. Вчительку це сильно дратувало.

Одного разу на перерві Колян витягнув з сумки вчительки дзеркальце. Він бігав з ним, поки не продзвенів дзвінок. Хлопець налякався і десь засунув дзеркальце. Зайшла вчителька, сіла і потягнулася до сумки, щоб перевірити свій зовнішній вигляд. Вчителька закричала, бо дзеркала не було. Один з її улюбленців сказав, що дзеркало взяв Колян. Та ніхто не знав, де саме воно є. Тоді вчителька сказала всім стати і поставити руки за голови. Діти стояли так, поки одна дівчинка не побачила, що дзеркальце у відрі для сміття. Колян вибіг з класу, а вчителька вибігла за ним.

Коли дідусь забирав Аліну зі школи, вона все йому розповіла.

Вночі вдома у Аліни піднімається температура. Приїздить “швидка” і лікар ставить діагноз: скарлатина. Дідусь намагається спитати лікаря, чи хвороба не виникла через стрес, але лікар каже, що це вірусне.

Згодом на кухні дідусь і мама розмовляли. Аліна чула, як дідусь говорив про те, що Аліну треба переводити у іншу школу, а порадитися про це треба з В. Г., бо він професіонал.

5

В.Г. за освітою був хіміком, йому довелося вибирати між наукою і стрижнем. Він вибрав стрижень і пішов працювати у школу, а підробляв перекладами. Коли дідусеві треба було перекласти дещо про досягнення західної фармакології, йому порекомендували В. Г. Секретарка дідуся – Клавдія Іванівна, вважала В. Г. жіночим серцеїдом, бо він був красивим, уважним, і жінки часто в нього закохувалися. Секретарка навіть попередила дідуся не запрошувати В. Г. до свого дому, щоб його дочка часом не закохалася у чоловіка.

Дідусь все-таки запросив того чоловіка додому, попередивши дочку, що він користується успіхом у жінок. Хоч дідусь і мама називали його “молодим чоловіком”, та в його бороді вже виднілася сивина. Аліна любила, коли приходив В. Г. він приносив торт чи виноград, а мамі дарував квіти. А коли в Аліни була скарлатина, розповів про Марсем.

6

В. Г. був дуже гарним учителем. Він навіть брав участь у конкурсі, в якому виклав свою теорію “Хімія – основа життя”, і переміг. Мама Аліни сміялася з його перемоги і жартувала, що в суддях, напевно, сиділи одні жінки.

На тому конкурсі Марсем показувала, як вчить дітей рахувати за допомогою пальців рук і ніг. В. Г. з іншими учасниками конкурсу були “дітьми” на занятті вчительки. Всім тоді було дуже весело. Марсем уже майже виграла, та коли їй дали питання, які педагогічні цінності є для неї орієнтиром в роботі, вона сказала, що краще відповіла б на інше питання. Марсем не була впевнена, що в педагогіці є хоч щось непорушне. Чим вона керується? Чимось, схожим на рудименти і атавізми, з якими не має сил розлучитися. (Тут Аліна пригадала, що саме тоді почула вперше ці слова, а не від Наталі. Можливо, саме від Марсем про ці слова дізналася Наталя).

Судді хотіли допомогти відповісти Марсем і підказали, що головною цінністю може бути любов до дітей. Але Марсем сказала, що діти – це люди, які можуть викликати не тільки любов, а й найрізноманітніші почуття. Тоді вчительку запитали: невже вона не любить дітей? Вона спитала, чи від неї хочуть почути публічне зізнання в любові до дітей, тому що для педагогів ця любов може бути двозначна. Така відповідь не сподобалася членам журі. Один старий член журі, поважна людина, запитав чому над столом вчительки (а це всі бачили на відео її уроків) висить портрет Януша Корчака, і чи знає вона його основну працю. Маргарита Семенівна знала цю працю, але сказала, що тут і зараз не може пояснити, чому повісила портрет.

Коли нагороджували переможців, цей старий вийшов на сцену і сказав, що тепер педагоги мають давати собі не питання “Що робити?”, а “Як це “що” робити?”. Старий сказав, що Марсем отримує один спеціальний приз: вона поїде на практику в Швецію в одну незвичайну школу.

7

Після розповідей про Маргариту Семенівну мама Аліни досі не розуміла, чому вона має віддати дочку до цієї вчительки. Дідусь і В. Г. переконали Ольгу. В. Г. розповів, що Марсем вважає, що діти у школі голодують – їм не вистачає їжі для внутрішнього життя. Тут дідусь сказав, що ця вчителька точно розбирається в стержнях.

Щоденник Марсем

Маргарита Семенівна роздумує, чому повісила портрет Коршака, чому пішла на той конкурс. Вона записує, що просто не могла встати і сказати: “Коршак – наше все”, чи признатися, що дуже сильно любить дітей. Вона могла хіба сказати, що була молода і дурна, коли вішала портрет і думала, що втілить усі цінності, які задумала.