Марко Вовчок — Інститутка (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту

Присвята: Тарасові Шевченку.

І.

Розповідь ведеться від лиця головної героїні, що говорить про своє життя: народилася сиротою, виросла серед людей, що часто забували про неї і була віддана сама собі в руки на виховання. Дівчина ще в дитинстві була приставлена служити до двору, де більш-менш було добре, проте одна біда — не відпускали звідти вийти, хіба що тільки свято було, то ходили до церкви.

У пані, при дворі якої вона працювала, нікого не було, окрім онуки, листи якої перечитувала щодня і яку любила безмежно. І як вирішила приїхати вона, то увесь будинок заворушився: білили, прибирали, готували – створювали всі умови, щоб справити найкраще враження.

Стара пані так чекала на онуку, що і сама через годину дивилась у вікно, чи не їде вона, і людей посилала за село виглядати. Для дівчат це як свято було: вони насолоджувалися волею, заквітчували себе вінками, дихали ароматами безкрайніх степів.

ІІ.

Нарешті панночка приїхала. Пані від неї не відходить, розказує все, показує, посадила за стіл та намагалася вгадати кожне бажання онуки. Жінка запитувала свою родичку про навчання, а панночка тільки жалілася і не хотіла навіть згадувати про те, як її бідолашну там кривдили та ображали: “І морено, й мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п’яте… товчи та товчи, та й товчи!”. Вивчала дівчина з натхненням лише музику, танці та французьку мову, бо з цими знаннями можна серед людей вийти та в найкращому вигляді себе показати. Пані розчаровано сказала, що за її навчання віддали великі гроші, а онука не дуже і старалася, проте панночка запевнила, що якщо знадобиться, то вона зможе все згадати і підтримати розмови про будь-які науки.

ІІІ.

Пані повела свою онуку до дівчат, щоб та обрала собі служницю. Молоді злякалися, а панночка руки простягає, щоб вони їх цілували. Бабуся сказала обирати будь-яку серед них і дівчина вказала на Устину [головна героїня, від лиця якої ведеться розповідь]. Онука дуже переживала, що її служниця зовсім не зможе ні заплести її, ні одягнути правильно.

IV.

Панночка покликала Устину допомогти підготуватися до сну, але остання довго метушилася і та на неї кричала. Коли дізналася, що служниця не вміє коси заплітати, обізвала дурною та вигнала з кімнати.

V.

Наступного дня панночка з самого ранку почала запитувати у бабусі, коли вони поїдуть у гості та коли гості завітають до них. Пані відповідала, що спершу хоче насолодитися відпочинком з онукою, але зрештою остання вмовила її і розпочалися приготування. Молода дівчина готується, обирає сукні і не може на себе надивитися, яка гарна. Заговорили за весілля і пані сказала, що мріє віддати дівчину за барона чи за графа, але онука її відповіла, що це тільки пусті розмови і вона ще не бачила жодного кандидата. Бабуся вмовила її трохи зачекати.

VI.

Устина розказує, що почали до них приходити пані та пани кожного дня, не даючи служницям відпочити хоч хвилинку. За ними треба прибирати, підносити їм їжу, допомагати, а вони лише танцюють та гуляють. Всі неодружені пани трималися біля онуки старої пані, а вона, в свою чергу, нікого без уваги не залишала: “Обійшла либонь вона їх усіх, — кого словами, а кого бровами: одного на здоров’я любенько питає; другому жалиться, що без його чогось Їй смутно та дивно”.

VII.

Минуло трохи часу, а панночка намагається перевернути життя у бабусі на свій лад. Як побачить її за якоюсь роботою, то все просить залишити її. Посадить у крісло, заплете старій коси і так змушує сидіти, зустрічати гостей. Пані нудно нічого не робити, проте онука вмовляє її то книжку почитати, то вийти на прогулянку.

VIII.

З часом панночка стала ще більш непривітною, почала кричати на дівчат-служниць, іноді могла вщипнути або вдарити. На Устину кричала за те, що коси не так заплітає, могла водою облити та вколоти шпильками для волосся.

Якось чекали гостей з міста і панночка сіла заплітатися. Дуже розлютилася на Устину за те, що та все робила не так, розплакалася, а потім стала бити її і остання втікла на вулицю. Молода пані наздогнала її і стала душити дівчину руками, що та знепритомніла. Прокинулася від холодної води та криків старої пані, що називала її ледащою та клялася відправити її в Сибір, а онуку свою заспокоювала, щоб та перестала плакати. Інші прислужниці допомогли бідолашній дістатися будинку та самі ледь не плакали, не знаючи за що їм така біда.

IX.

Після того випадку Устина певний час лежала вдома і не могла почати працювати. Поки всі були на панщині, вона думала про молоду панну, чому вона в такому молодому віці була така немилосердна та зла. Увечері до неї зайшла її подруга і розповіла, що онука пані кожного дня б’є когось із прислужниць навіть за малі проступки; зайшла зовсім на хвилину, щоб її зникнення не помітили, і повернулася до роботи.

X.

Устина лежала і думала, коли до неї прибігла служниця Катря і сказала, що пані її негайно викликають до себе. Хоч вона ще ледь ходила, пішла, бо переживала, щоб гірше не зробити собі. Панночка побачила її і стала кричати, що та нічого не робить, лише відпочиває, на цей крик прийшла і її бабуся. До того, як приїхала її онука, вона ніколи не підіймала руку на робітниць, проте зараз нахвалялася бити; панночка жалілася завжди на дівчат і та під натиском і сама стала більш нетерпляча до бідолашних.

XI.

Служниці мали відпочинок лише тоді, коли до панночки приходили пани — вона тоді відволікалася від сварок і була зосереджена на кавалерах. Сварилися через неї і стара пані стала їх позаочі називати псами; на осінь всі розійшлися.

XII.

Інші панночки стали розповідати про полкового лікаря, що був на зовнішність дуже красивим та привабливим, проте занадто гордим, що ні з ким не спілкувався та ні до кого не ходив. Молода дівчина стала благати бабусю запросити його до них. І хоча спочатку пані відмовлялася, бо не вважала його гарним кандидатом для серця онуки, бо він не був багатим, але згодом погодилася.

XIII.

В день прийому одяглася панночка гарно та стала чекати гостей. Приїхали усі полкові, окрім лікаря, що не зміг приїхати через велику кількість хворих та свою зайнятість. Молода пані засумувала, а через декілька днів занедужала та не вставала з ліжка. Бабуся дуже переживала за онуку і викликала лікаря — найближче жив та був розумним саме полковий. Приїхав, оглянув дівчину, на наступний день знову завітав та й закохався у панночку, а вона у нього. Стара пані лише зітхала, та нічого вдіяти не могла.

XIV.

Гостював у них лікар щодня. Прийде до панночки і говорять про все на світі. Бабуся її дивилася на це та журилася, хотіла віддати онуку заміж за багатого пана, при званні високому. Засватав лікар панночку. Стара пані ледь не плакала, а дівчина казала, що для неї немає нікого кращого за свого коханого, проте стала журитися. Лікар помітив це і став її розпитувати. Панночка відповіла, що переживає за їх майбутнє вбоге життя. Чоловік відповів, що хотів би всі багатства світу їй віддати, проте не має можливості такої, стали разом журитися.

XV.

Панночка його любила, проте дивно, на свій манер. Те роби, те не роби — мала певну владу над ним, а він ледь ноги не цілував їй. Коли її подруги розпитували про нього, показувала їм речі, що мала від бабусі, і казала, що це коханий подарував. По-своєму любила і по-своєму соромилась цієї любові. Стара пані розказала онуці, що лікар нещодавно у спадок отримав хутір – дівчина аж розцвіла. Звичайно, він був невеликий, проте свій, чому панночка дуже раділа.

XVI.

На Різдво молоді заручилися. Гуляли, веселилися, чоловік не зводив очей з нареченої, а коли він і гості поїхали, панночка стала плакати. Журилася вона, що має долю таку: знайшла своє кохання, але буде жити бідно та убого. Стара пані заспокоювала онуку та пообіцяла віддати їй всі свої багатства: “Усе, що я маю, все твоє”. Панночка дуже дякувала їх, цілувала, обіймала. Пані запропонувала онуці господарювати на хуторі, а сама вона буде тут, у Дубцях доглядати за всім. Коли чоловік прийшов, панночка порадувала його новиною, що бабуся дає їм маєток в Дубцях.

XVII.

Панночка повеселішала, стала займатися організацією весілля: з міста привези кравців, шевців та інших робітників. Гостей покликали дуже багато, панів та пані, веселилися, гуляли. Жінки дивувалися та були захоплені посагом [приданим] нареченої.

XVIII.

Попрощалися, сіли на вози та поїхали. Устина сиділа десь в кінці, дивилася на дорогу, прощалася із селом. Інші дівчата-прислужниці кланялися їй та бажали удачі.

XIX.

Приїхали до міста, зупинили коней. Пан дав трохи грошей на обід візнику і повів панночка у справах, а Устина залишилася сидіти сама. Тут хтось її покликав, що вона аж злякалася – це візник запропонував піти їй разом з ним, з Назаром, пообідати, проте дівчина відмовилася, бо переживала, щоб пані не розгнівалася.

XX.

Вийшов пан, побачив Устину в самоті, що промерзла до кісток, і відправив пообідати та загрітися. Пані побачила це і стала гніватися на чоловіка, що він так її жаліє, бо це прислужниця, вони всі звикли до такого ставлення. Пан хотів заперечити дружині і все ж таки нагодувати бідолашну дівчину, проте панночка вся почервоніла, посадила Устину на віз і наказала їхати. Всі ще довго не наважувалися говорити.

XXI.

Під вечір вже були на хуторі, де молодих зустріли місцеві з хлібом-сіллю. Пан став вихваляти свою дружину, показувати всім, яка вона гарна, а остання образилася і забігла в хату. Устина зайшла, стала оглядати будинок, коли почула плач пані та слова пана, що її заспокоював. Дівчина казала, що її чоловік виставив її на посміховище, але той пообіцяв робити все, що вона захоче, аби не журилася та була задоволена.

XXII.

Устина пройшлась кімнатами та нікого не знайшла, вийшла на вулицю, де зустріла високого парубка, що намагався розпочати розмову, проте дівчина засоромилася, щось відповіла і зайшла в хату.

XXIII.

Панночка стала наводити свої порядки, перероблювала все на свій лад. Просила чоловіка позбутися всіх речей, що їй не подобались, а він її слухав лише. Раз на раз кликала Устину, перевіряла, щоб ніде не поділася.

XXIV.

До панів підійшла стара баба, що була тут раніше прислужницею колишній хазяйці. Пан запитав де вона була і чому не відповідала на поклик, баба сказала, що допомагала готувати вечерю Ганні [інша служниця].