Лев Толстой — Анна Кареніна (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Частина перша

“Усі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещасна по-своєму. Усе перемішалося в домі Облонських”. Доллі, народивши своєму чоловікові, Степану Аркадійовичу Облонському, шістьох дітей, присвятила себе родині, чоловікові, але справжнього щастя в неї немає, бо чоловік зраджує її і, головне, не бачить у цьому нічого поганого, оскільки “легкий флірт” був давно в моді. Степан Аркадійович уважає, що дружина повинна сприймати його поведінку спокійно. Він по-своєму любить Доллі та дітей, але не розуміє, що справжнє щастя не може будуватися на брехні й лицемірстві, навіть якщо це стало загальновизнаним правилом. Доллі збирається розірвати шлюб, забрати дітей та поїхати до батьків. Навіть звістка про приїзд Анни Кареніної — сестри Степана Арка— дійовича — не може помирити подружжя.

Степан Аркадійович (Стіва) зустрічає на роботі свого старого приятеля, Костянтина Левіна, який приїхав, щоб зробити пропозицію молодшій сестрі Доллі, Кіті.

У Москві Левін зупинився в свого брата, Сергія Івановича Кознишева. У них ще був третій брат, Микола, який відійшов від родини, став пиячити й промотав усі гроші. Левін ставиться до Кіті, як до особливої дівчини, тому йому нелегко зважитися. Але Облонсь— кий підбадьорює приятеля.

Кіті — вісімнадцятирічна дівчина. Батькам подобається Левін і вони не проти віддати за нього дочку. Але до неї починає залицятися молодий граф Вронський — “взірець золотої петербурзької молоді” . Майже одразу симпатія матері перекинулася на його бік. Коли Левін нарешті наважується на розмову з Кіті, дівчина відмовляє йому. Та, не зважаючи на ніжні почуття Вронського до Кіті, одружуватися він не збирається.

На вокзалі водночас опиняються Вронський, який зустрічає матір, та Облонський, який очікує приїзду сестри. Обидві жінки їхали в одному вагоні.

З першого погляду Вронського вражає краса Анни. “Блискучі, темні від густих вій, сірі очі ласкаво, уважно зупинилися на його обличчі, ніби вона пронизувала його, і тієї ж миті перекинулися на натовп, ніби шукаючи когось. У цьому короткому погляді Вронський встиг помітити стриману жвавість, яка грала в її обличчі та пурхала між блискучими очима й ледве помітною усмішкою, що кривила її рум’яні губи. Ніби щось так переповнювало її сутність, що мимоволі виражалося то в блиску погляду, то в усмішці”.

Раптом п’яний залізничний сторож падає під потяг. Анна пропонує допомогти вдові, і Вронський дає двісті рублів.

Стіва звертається до сестри з проханням примирити його з дружиною. Анна вмовляє Доллі не залишати чоловіка, але та не погоджується. До того ж, їхати жінці нікуди: виявляється, що матері вона не потрібна, а інших друзів або доходу вона не має.

До Облонських приїжджає Кіті. їй дуже подобається Анна, її вміння триматися, легкість рухів, поетичне ставлення до життя. Коли Вронський, що вирішив заїхати до Облонських, бачить у них Анну, то відмовляється заходити. Це видається дивним.

Відбувається бал. Там Кіті бачить Анну: жінка вдягнена у чорну спідницю, що підкреслює її фігуру. Вронський танцює з дівчиною,

але та помічає його підвищену увагу до Анни. Наприкінці балу Анна заявляє, що наступного дня збирається додому — у Петербург. Вронський відправляється за нею. Вони зустрічаються у поїзді.

Коли потяг прибуває у Петербург, Анна помічає на пероні чоловіка. Він набагато старший за дружину і підсвідомо неприємний Анні. Каренін займає високу посаду у міністерстві, кожен його день розписаний до хвилини, а у вільний час знайомиться з новинами літератури. Мистецтво не цікавить Кареніна. Це все не узгоджується з темпераментною й поетичною натурою Анни.

У Кареніних підростає восьмирічний син, Сергій, який дуже любить матір і трохи побоюється батька.

Анна — світська дама, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям, але водночас Анна — жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчуває фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилюється після зустрічі з Вронським.

Вронський, опинившись у Москві, вирішує вести світське життя й відвідувати ті місця, куди можуть завітати Кареніни.

Частина друга

Зима. Лікарський консиліум у домі Щербацьких. У Кіті підозрюють початкову ступінь туберкульозу. Причиною хвороби вважають нервовий зрив. Не для кого не є таємницею, що Вронський обманув сподівання дівчини. Лікарі радять Кіті змінити місце перебування й поїхати за кордон.

У цей час Вронський та Анна часто зустрічаються в домі Бетсі Тверської — двоюрідної сестри Вронського. Майже всі, за винятком Кареніна, здогадуються про симпатію, що виникла між чоловіком і жінкою.

Кохання викликало в душі Анни приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя. Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але ніколи не пробачить нікому щирої відкритої любові. Тому Анна вимагає, щоб Вронський повернувся до Москви і вибачився перед Кіті. Друзі сім’ї починають натякати Олексію Олександровичу, що його дружина зраджує йому. Але на питання чоловіка Анна усе заперечує і робить вигляд, що не розуміє, що так розсердило чоловіка. Та сумління все-таки мучить Анну. їй сняться нав’язливі сни про те, що вона має двох чоловіків.

Левін відданий рідній землі, селянам, праці. Він гостро відчуває лицемірство, порожнє існування світських кіл і прагне знайти шляхи гармонізації життя — і особистого, і суспільного. Він стає дуже розумним господарем. До нього приїжджає Стіва. Друзі разом вирушають на полювання, і Левін дізнається про хворобу Кіті. При цьому Облонський звинувачує приятеля в тому, що він не виявив наполегливості і не боровся за своє кохання.

Поведінка Вронського й Анни викликає чутки у Петербурзькому суспільстві. Мати Вронського не задоволена стосунками сина, бо вони заважають його кар’єрі.

Вронський вимагає, щоб Анна залишила сина та чоловіка і переїхала до нього. Він щиро кохає Анну і жертвує своєю військовою кар’єрою заради любові. Всупереч світським законам Вронський розглядає свій зв’язок з Анною як шлюб, справжній і самовідданий. Він прагне створити сім’ю, мати дітей, однак на заваді щастю постають моральні та суспільні причини. Анна має інші уявлення про їхні стосунки, і стіна нерозуміння між ними дедалі міцнішає. Анна каже, що чоловік ніколи не дасть їй розлучення, а бути коханкою вона не хоче. Вона відчуває, що більше не може обманювати, між тим, не пориває стосунків з Вронським.

Волелюбна, духовно обдарована Анна — розумна і сильна жінка, проте в її почуттях є “дещо жорстоке, чуже, бісівське”. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов’язки, і Сергій, її син, стає серйозною перешкодою для стосунків з коханцем; вона не помічає страждань Кареніна, їй байдуже до почуттів чоловіка, який на її думку, живе умовностями, тобто також в брехні. Вона також не розуміє бажання Вронського мати спільних дітей, створити справжню сім’ю.

Символічного значення набуває сцена кінських перегонів, де панує атмосфера егоїстичного змагання, де кожний намагається вирватися вперед, відштовхнувши іншого. Такі перегони нагадують рух суспільства, яке, забуваючи про реальну людину і одвічні цінності, неминуче прямує до катастрофи. На цих перегонах кінь Вронського падає й сідок ламає хребет. Побачивши це, Анна виказує себе: схопившись, схвильовано наводить бінокль, побачивши трагедію, голосно ридає. Чоловік умовляє її їхати додому, і дорогою Анна усе розповідає Олексієві Олександровичу. Зопалу вона каже, що ненавидить чоловіка, але той вимагає зберігати зовнішні умовності.

Щербацькі вирушають у подорож. Вони знайомляться з мадам Шталь та Варенькою, її прийомною дочкою. Дівчина завжди зайнята чимось: допомагає комусь, залагоджує конфлікти. Невдовзі вони з Кіті стають подругами. Незабаром Кіті одужує і родина повертається до Москви.

Частина третя

Кознишев приїздить до Левіна у село відпочити. Він бачить, як брат просто спілкується з селянами, розуміється на господарстві, працює разом із робітниками. У розмовах про народ, про освіту брати не знаходять порозуміння.

Доллі виїжджає у Єргушево, що знаходиться біля маєтку Левіті Покровського. Левін допомагає жінці налагодити господарство та порозумітися з прислугою. Доллі повідомляє сусіду, що запросила до себе на літо Кіті. Левін розповідає про те, як робив дівчині пропозицію і як отримав відмову.

Олексій Олександрович Каренін — втілення петербурзької аристократії, “зла машина”, як називає його Анна, однак водночас він виявляє і людські якості.

Драма Кареніна випливає не лише із подій сучасності, а й з минулого. Обіймаючи посаду губернатора, він одружився з дівчиною на двадцять років молодшою за себе, створив “обстановку щастя”, яка стала доволі звичною. І раптом усвідомив, що усталений лад *нелогічно” й несподівано зламався. Він нагадує людину, яка спокійно пройшла мостом і раптом побачила, що “цей міст розібрали і там пучина”: пучина ця була — саме життя, міст — те штучне життя, яким жив він сам.

Дізнавшись про зраду Анни він перевіряє свої почуття церковними та суспільними нормами. Каренін приховує від усіх і навіть під самого себе глибину свого горя, поринає у державні справи, канцелярську діяльність, але ніщо не може врятувати його від душевного неспокою. Він дуже глибоко страждає, але врешті-решт вирішує не псувати собі репутацію і не влаштовувати дуелі чи судовий процес. Каренін заспокоює себе тим, що зрада дружини — це її справа, і він не перший обманутий чоловік. Спочатку він гадав, що їм з дружиною треба жити роздільно, але потім доходить висновку, що це лише сприятиме подальшій розпусті Анни. Він уважає, що згодом роман дружини скінчиться, і пише Анні листа, в якому пояснює. необхідність збереження родини — у першу чергу, заради сина. Спочатку жінка діє імпульсивно, вирішує забрати Сергія й поїхати, але згодом розуміє, що не зможе цього зробити. Вона звикла до забезпеченого життя. Однак і роль коханки їй вже ненависна. Анна гірко ридає, ставить собі питання, на які не знаходить відповіді.

Вронський вирішує урізати свої розтрати — у тому числі і на Анну.