Стислий переказ, виклад змісту скорочено
І
Мені було тоді років 25. Я тільки що вирвався на волю і поїхав за кордон, щоб подивитись на світ божий. Я був здоровий, молодий, веселий, гроші у мене не переводилися, турботи ще не встигли обсісти. Я мандрував без всякої мети, зупинявся, де мені подобалось, і вирушав негайно далі, тільки-но з’являлося бажання бачити нових людей, бо мене цікавили виключно самі люди. Я ненавидів цікаві пам’ятники, уславлені зібрання. Природа впливала на мене надзвичайно, але я не любив, щоб вона нав’язувалася мені. Зате обличчя, живі людські обличчя, їхні рухи, сміх, – от без чого я обійтися не міг.
Отже, років з 20 тому я проживав у німецькому невеличкому місті З., на лівому березі Рейну. Недавно мене вразила в серце одна молода вдова, з якою я познайомився на водах. Вона надала перевагу червонощокому баварському лейтенанту. Рана мого серця не дуже була глибока, але я вважав, що повинен віддатися на деякий час смуткові й самотності.
У містечку З. я часто ходив дивитися на величну ріку і просиджував цілими годинами на кам’яній лаві, під самотнім величезним ясенем. Між його гіллям виднілася маленька статуя мадонни з майже дитячим обличчям і червоним серцем на грудях, протятим мечами. На протилежному березі розташувалось містечко Л.
Одного разу увечері сидів я на своїй улюбленій лаві й почув музику з містечка Л. Виявилося, що то студенти приїхали з Б. на коммерш. Я вирішив подивитися, тому знайшов перевізника й подався на другий бік.
ІІ
Коммерш – це особливий урочистий бенкет, на який сходяться студенти одної землі або братства. Майже всі учасники коммершу одягаються в здавна встановлений костюм німецьких студентів: венгерки, великі чоботи і маленькі шапочки з околичками певних кольорів. Студенти бенкетують до ранку, п’ють, співають пісень, курять, інколи наймають оркестр.
Такий самий коммерш відбувався в м. Л. перед невеликим готелем. Чимало народу дивилося на комерш. Я теж вмішався у натовп глядачів. “Асю, досить з тебе?” – раптом промовив за мною чоловічий голос по-російському. Я швидко озирнувся і побачив гарного юнака, який держав попід руку дівчину, невисоку на зріст, в солом’яному капелюшку, що закривав усю верхню частину її обличчя. Чоловік представився – Гагін. Він запнувся на мить, а тоді сказав, що дівчина – його сестра.
Ми розговорилися. Я дізнався, що Гагін подорожує і тиждень тому заїхав у містечко Л. Правду сказати, я неохоче знайомився з росіянами за кордоном, яких відразу було видно по самозадоволеному і зневажливому виразу обличчя. Я уникав росіян, але Гагін мені сподобався одразу. У нього було миле, ласкаве обличчя з великими, лагідними очима і м’яким кучерявим волоссям.
Дівчина з першого погляду здалася мені дуже гарненькою. Було щось своє, особливе, в її смуглявому круглому обличчі, з невеликим тонким носом, майже дитячими щічками і чорними, ясними очима. Вона була граціозно збудована, але начебто не зовсім ще розвинена. Вона нітрохи не була схожа на свого брата. Вони жили у самотньому будиночку у винограднику.
Гагін запросив мене, і я пішов до них. Невеликий будиночок стояв вгорі, з обох боків на уступах ріс виноград. Сонце заходило, і був чудовий краєвид. Ася (власне, ім’я її було Анна, але Гагін називав її Асею) подалась у дім і незабаром вернулася разом з хазяйкою. Вони удвох підготували усе для вечері надворі. Я ніколи не бачив такого непосидющого створіння, як Ася. Вона вставала, бігла в дім і прибігала знов, наспівувала півголосом, часто сміялась. Її великі очі дивилися прямо, ясно, сміливо, але часом повіки її злегка мружилися, і тоді погляд її раптом ставав глибоким і ніжним.
Ми сиділи до ночі і говорили. Ася раптом похилила голову, аж кучері їй на очі впали, замовкла й зітхнула, а потім сказала нам, що хоче спати, і пішла в дім; проте я бачив, як вона, не світячи свічки, довго стояла за неодчиненим вікном. Коли Гагін пішов мене проводжати, Ася нас наздогнала. “Ти хіба не спиш?” — спитав її брат; але вона, не відповівши йому й слова, пробігла далі.
Ми знайшли Асю на березі: вона розмовляла з перевізником. Я плигнув у човен і попрощався з новими друзями. Гагін обіцяв навідати мене другого дня. Коли я простяг свою руку до Асі, щоб попрощатися, вона тільки подивилася на мене і похитала головою.
Вдома, лягаючи спати, я зрозумів, що протягом вечора ні разу не згадав про вдову…
ІІІ
Наступного дня Гагін прийшов дуже рано. Розмовляючи в саду, я дізнався, що Гагін, бувши людиною заможною, хотів присвятити себе живопису і тільки жалкував про те, що пізно прийшов до розуму і змарнував багато часу. Він запропонував мені піти до нього подивитися на його етюди. Я одразу погодився. Ми не застали Асі. Вона, як сказала нам хазяйка, пішла на “руїну”. За дві версти од містечка Л. були рештки феодального замка. Я розглянув роботи Гагіна. Жоден з його етюдів не був закінчений, і малюнки здавалися недбалими і неправильними. Я одверто висловив йому свою думку. “Коли вистачить терпіння, з мене вийде що-небудь, не вистачить, залишуся недоуком з дворян. Ходімо краще Асю шукати”, — сказав Гагін.
IV
Дорога до руїни звивалася по схилу вузької лісистої долини; на дні її біг струмок, що зливався з річкою. Незабаром показалася руїна. На самій верховині голої скелі височіла чотирикутна башта. Порослі мохом мури прилягали до башти; де-не-де тулився плющ. Кам’яниста стежка вела до уцілілих воріт. Ми вже підходили до них, коли раптом попереду нас майнула жіноча постать, швидко перебігла по купі уламків і примостилася на виступ муру, просто над проваллям. То була Ася. Гагін насварився на неї пальцем, а я голосно почав докоряти їй за необережність.
Тут сиділа стара жінка, плела панчоху і продавала туристам пиво, пряники й зельтерську воду. Ми розмістились на лавочці й почали пити пиво. Ася все сиділа нерухомо, підігнувши під себе ноги і закутавши голову серпанковим шарфом; я з неприязним почуттям поглядав на неї. Ще напередодні спостеріг я в ній щось напружене, не зовсім природне… “Вона хоче здивувати нас, — думав я, — навіщо це? Що за дитяча витівка?” Ніби вгадавши мої думки, вона раптом кинула на мене бистрий і гострий погляд, засміялася знов, двома стрибками зіскочила з муру і, підійшовши до старенької, попросила в неї склянку води. Цією водою вона поливала квіти на стінах, хоч декуди залазити було небезпечно. “Ви вважаєте, що моя поведінка непристойна, — здавалося, говорило її обличчя, — байдуже: я знаю, ви мною милуєтеся”. “Майстерно, Асю, майстерно”, — промовив Гагін стиха.
Вона раптом ніби засоромилася, опустила свої довгі вії й скромно сіла коло нас, як винна. Я тут уперше добре роздивився її обличчя, най-мінливіше обличчя, яке я будь-коли бачив. Через якусь мить воно вже все поблідло і набрало зосередженого, майже сумного виразу; навіть риси її мені здалися більшими, суворішими, простішими. Вона вся затихла. Ми обійшли кругом руїни (Ася йшла за нами слідом) і помилувалися краєвидами. Гагін купив ще кухоль пива і, обернувшись до мене, вигукнув з лукавою міною: “За здоров’я дами вашого серця!” “А хіба у нього, — хіба у вас є така дама?” — спитала раптом Ася. “Та в кого ж її нема?” — відказав Гагін. Ася задумалася на мить; її обличчя знов змінилося, знов з’явилася на ньому задирлива, майже зухвала усмішка.
Вертаючись додому, вона ще більше реготала й пустувала. Вдома вона зараз же пішла до себе в кімнату і вийшла аж перед самим обідом, одягнена в кращу свою сукню, старанно зачесана, в рукавичках. За столом вона поводилася дуже поважно. Тільки-но закінчився обід, Ася пішла до фрау Луїзе.
Гагін розповів, що фрау Луїзе – вдова колишнього тутешнього бургомістра, добра, а втім, пуста бабуся. Вона дуже полюбила Асю. Ася страх як любить знайомитися з людьми кола нижчого.
Що більше я пізнавав Гагіна, то сильніше до нього прив’язувався. Я скоро його зрозумів. Це була щиро російська душа, правдива, чесна, проста, але, на жаль, трохи млява, без наполегливості й внутрішнього жару.
Сонце зайшло, і мені вже час було іти додому. Ася все ще не верталась. Гагін пішов проводжати мене. Біля будинку фрау Луїзе Гагін покликав Асю. З вікна показалася її голова. Дівчина кинула гілку герані. Гагін віддав її мені, я пішов додому. Вдома я почав думати… про Асю. Мені згадалося, що Гагін під час розмови натякнув мені на якісь перешкоди, що не дають йому повернутися до Росії. “Та чи справді вона сестра йому?” — вимовив я голосно.
V
Вранці другого дня я знову пішов у Л. Я запевняв себе, що мені хочеться побачитися з Гагіним, але потай мені кортіло подивитися, що буде робити Ася, чи так само вона буде “химерувати”, як напередодні. Я застав обох у вітальні. Ася здалася мені зовсім російською дівчиною, простою дівчиною, мало не покоївкою. Вона шила і майже нічого не говорила. Я дивився на її жовтаве, погасле личко, згадував про вчорашні мрії, і жаль мені було чогось.
Згодом ми з Гагіним пішли, бо він хотів намалювати етюд з натури. Ася не йшла з нами. Ми зайшли в долину. Гагін взявся малювати, а я читав. Та ми не довго це робили, більше говорили.
Вернувшись, ми застали Асю такою ж, як була зранку. Надвечір вона кілька разів неудавано позіхнула й рано пішла до себе. Я сам незабаром попрощався з Гагіним і, вернувшись додому, подумав: “А все ж вона йому не сестра”.
VI
Минуло два тижні. Я щодня навідував Гагіних. Ася немов уникала мене, але вже не дозволяла собі нічого з тих пустощів, які так здивували мене в перші два дні нашого знайомства. Вона здавалася потай засмученою або збентеженою; вона й сміялася менше. Я з цікавістю стежив за нею. Вона досить добре говорила по-французьки й по-німецьки; але з усього було видно, що вона з дитинства не була в жіночих руках і виховання одержала чудне, незвичайне. Якось я побачив, як вона читала якийсь французький роман. “Одначе я вашого вибору похвалити не можу”, — зауважив я. “Що ж читати! То краще піду пустувати”, — і побігла в сад.
Того ж дня увечері я читав Гагіну “Германа і Доротею”.
Пакети дой-пак — це універсальне та популярне рішення для пакування широкого спектра продукції. Їхня основна…
Вибір якісної кавомашини чи кавоварки — це ключ до ідеальної кави в домашніх умовах або…
Світлодіодні лінійні світильники стали популярним вибором для освітлення як в домашніх умовах, так і в…
Сучасне промислове обладнання вимагає високої надійності та ефективності. Одним із найзручніших рішень для підйому вантажів…
Книги залишаються важливою частиною культурного життя, незважаючи на розвиток цифрових технологій. Якісний друк книг забезпечує…
Коли справа доходить до вибору надувного човна для риболовлі, відпочинку на воді чи активного відпочинку,…