Стислий переказ, виклад змісту
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Події п’єси відбуваються у хаті Михайла Чупруна. Тетяна (жінка Михайла) і Финтик Каленик Кононович (писар з міста, який приїхав у село) сидять за столом. Чоловік розпускає руки і говорить жінці про “жарчайший пламень любви” до неї. Він співає російською пісні про кохання, натякає, що закоханий в Тетяну. Жінка просить його йти геть, бо скоро до неї на вечорниці посходяться дівчата та парубки. Писар просить дозволу зостатися. Тетяна говорить, що вона заміжня, що боїться бога і любить свого чоловіка, як саму себе. А коли у писаря є щось мерзенне на думці, то хай викине з голови, бо після буде сором. Чоловік розповідає, що соромиться матері, яка все робить по−старосвітськи, а до того ж носить очіпок, намітку і плахту. Тетяна повчає Финтика, що на матір гріх жалітися: “Ви думаєте, що паньматка ваша вже й гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла і ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а після до волосного правленія писати…”
У хату входить солдат і кричить, що тут він має бути постояльцем,а потім вимагає на вечерю курку і “лавреників”. Коли солдат питає, ким Тетяні приходиться Финтик, вона бреше, що це її родич. Солдат повідомляє, що його звуть Лихой, а потім вступає усуперечку з Финтиком. Чоловіки сперечаються, чия служба важливіша. Солдат вважає, що кожний чоловік мусить служити, а потім вже можна й писарем бути. Финтик розповідає, що в 1812 році збирався воювати, але не пішов, бо батьки дуже плакали. Коли Лихой спитав, чому ж Финтик лишив пост і тут сидить, писар розповів, що приїхав у село до батьків, бо має відпустку на два місяці, а Тетяну провідує, бо йому скучно. Лихой попереджує жінку і писаря, щоб не накоїли дурниць, а Тетяна відповідає, що хоч і чоловіка нема вдома вже три місяці, вона зберігає вірність. Солдат вдає, що лягає спати у запічку, але все підслуховує.
Залишившись з Финтиком, Тетяна говорить, що треба почекати, поки солдат засне, а потім можна вже і вечеряти, бо в неї є пряжена ковбаса, печена курка і пляшечка запіканої. Страва стоїть у коморці, під боднею, а запіканка − у закапелочку. А коли прийдуть дівчата, то скаже, що навмисне попросила Финтика зостатися, бо тут ночує москаль.
Раптом Тетяна прислухається коло вікна і каже, що приїхав її чоловік. Финтик швидко ховається під припічок, і жінка обіцяє йому, що коли всі заснуть, випустить його надвір.
Михайло входить у світлицю, обіймає жінку і розпитує, чи все в неї добре. Тетяна розповідає, що ввечері прийшов москаль−постоялець, насварився і ліг спати. Михайло попросив жінку про вечерю, але вона запропонувала тільки паляниці.
Тут з’являється солдат і розпитує Михайла, де він був. Чоловік розповідає, що їздив у Крим за сіллю. Лихой натякає Михайлові, що жінка без чоловіка може загуляти, але Тетяна відразу виправдовує себе. Михайло знову просить дати чогось поїсти, і Тетяна виходить по хліб.
Солдат вирішує покепкувати над подружжям і говорить, що він чарівник: чого захоче, тут воно і з’явиться. Солдат співає пісню і просить Михайла з жінкою сказати “Шнапс!”. Він відправляє Тетяну в той куток, де схована горілка і наказує брати і нести до столу. Жінка вдає, що дуже здивована. Наляканий Михайло хрестить горілку і п’є.
Випивши, Михайло хвалиться, що теж вміє стріляти з рушниці. Лихой бере вуглину і робить позначку на заслоні біля печі, якраз там, де ховається Финтик. Тетяна, поки не бачить чоловік, намазує мерщій огниво лоєм із свічки й кладе рушницю на те саме місце. Михайло пробує стріляти, та нічого не виходить. Тетяна свариться, щоб не стріляв більше, бо пораниться чи вб’є когось.
Михайло і солдат почали сперечатися про хохлів і москалів. Солдат вважав, що українці вміють лише гарно співати, а Михайло доводив, що в обидвох столицях є багато високих чиновників−українців. Тетяна попросила закінчувати суперечку, бо різниця лише в тім, що одні дуже шпаркі, а другі смирні…
Чоловік знову попросив чогось поїсти, а москаль сказав, що начаклує так, що їжа сама з’явиться. Господарі проказали за солдатом закляття, а потім Лихой сказав Михайлу йти до комори і шукати під боднею. Наляканий чоловік пішов шукати, а тим часом Лихой спитав Тетяну, як їй його чари. Тетяна назвала його хитрим, а солдат сказав, що й вона лукава: не дала йому вечеряти. Жінка відповіла, що коли б він не кричав на неї і не робив шуму, вона б нагодувала його, ну а Финтика не завадило б провчити.
Здивований Михайло приніс їжу і попросив жінку дістати наливку. Коли вона вийшла, солдат спитав Михайла, чи він довіряє жінці. Чоловік відповів, що вона добра й вірна жінка, тільки дуже жвава, жартлива і глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого висміє.
Після вечері солдат продовжив чарувати і сказав, що зробить так, що зараз тут з’явиться будь−яка людина, яку б вони тільки забажали. Тетяна попросила, щоб з’явився панич Финтик. Солдат зав’язав Михайлу і Тетяні очі, а тим часом виліз писар.
Михайло, вгледівши Финтика, виявляє переляк і дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало. А потім вона говорить чоловіку усе, як було: “Чоловіче! Москаль жартував над тобою. Я тобі все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта… Три неділі вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичів і, дізнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нічого йому робити дома, аж ні: зачав мені говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловіка дома нема, то і другого не гріх полюбити, бо так у світі ведеться. Я купила горілки, курку і ковбасу, та ще до вечері прийшов москаль. Я рада була, що на Финтиків кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремію підняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но він, видно, не спав і підслухав, як я Финтикові розказувала, де сховала горілку і страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощі піднявся і удавав, мов він чарівник. От тобі вся правда…”.
Солдат підтвердив, що всі слова жінки − правда, а Тетяна і направду вірна жінка. Михайло прощає все Финтику і просить його поважати свою матір, старших людей і не ходити до чужих жінок, а Тетяну за тридев’ять земель обходити.
Під кінець усі співають, що:
“Треба дружно з людьми жити,
Треба так жінок любити,
Щоб од бога не гріх,
Щоб і людям не в сміх…”
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Пакети дой-пак — це універсальне та популярне рішення для пакування широкого спектра продукції. Їхня основна…
Вибір якісної кавомашини чи кавоварки — це ключ до ідеальної кави в домашніх умовах або…
Світлодіодні лінійні світильники стали популярним вибором для освітлення як в домашніх умовах, так і в…
Сучасне промислове обладнання вимагає високої надійності та ефективності. Одним із найзручніших рішень для підйому вантажів…
Книги залишаються важливою частиною культурного життя, незважаючи на розвиток цифрових технологій. Якісний друк книг забезпечує…
Коли справа доходить до вибору надувного човна для риболовлі, відпочинку на воді чи активного відпочинку,…