Іван Котляревський — Енеїда (переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Частина 1

Головний герой поеми, Еней, – “парубок моторний і хлопець хоч куди козак”, після того, як греки спалили Трою, зібрав троянців і вирушив у похід морем. Але дружина Зевса – Юнона дуже не любила Енея, бо була на стороні греків та злилася на нього за те, що він “мамою Венеру звав” і, побачивши, що той поплив морем, вирішила попросити допомоги у Еола (повелитель вітрів), щоб той збив його з правильного шляху, сказавши, що дасть йому у винагороду дівку. Пообіцявши виконати прохання, Еол збирає вітри і наказує їм учинити непогоду на морі. Одразу ж піднявся ураган, човни троянців перевертало, а Еней аж сльозами залився. Звернувся він до Нептуна з проханням допомогти йому і вгамувати шторм, за що дасть він богові моря півкопи грошей. Нептун піднявся і розігнав вітри.

Венера (богиня вроди та кохання), побачивши, що Еол так дошкуляє троянцям і, причепурившись, пішла до Зевса – свого батька. Запитує вона його, чим же її син заслужив таку немилість і чому він, такий могутній і твердий у своїх рішеннях, не може змусити Юнону відступити. Зевс відповідає:

“Еней збудує сильне царство

І заведе своє там панство;

Не малий буде він панок”.

У цьому царстві буде він ватажком для своїх підданих; під час свого плавання заїде до Дідони і полюбиться їй. Запевнивши, що все буде так, як він сказав, Зевс відправляє Венеру додому.

Енею вже набридло плавання і, приставши до берега, троянці розійшлися хто куди. Еней теж побрів і дійшов до міста Карфагена, де жила Дідона – фінікійська цариця – вдова, що заснувала це місто. Вона гуляла по місту, коли зустріла троянців; запитала їх хто вони, звідки приплили та чим займаються, на що вони відповіли, що місто їх рідне – Троя, а змушені були його покинути, бо потерпіли поразку від греків, а Еней підмовив їх вирушити з ним у плавання, та тепер шукають собі пристанища. Троянці впали до ніг Дідони, благаючи не дати їм загинути та дозволити залишитися у місті. Розчулена їх становищем вона влаштовує на честь Енея та троянців бенкет. Пили та гуляли весь вечір, а на ранок, коли всі спали, Дідона, гарно вбравшись та причепурившись, одразу ж знайшла Енея та передала йому одяг, що для нього знайшла. На наступний вечір знову гуляли та святкували. А Дідона все думала про парубка:

“Дідона ж тяжко сподобала

Енея так, що і не знала,

Де дітися і що робить”.

І все вона робила тільки для того, щоб йому догодити, Еней же одразу здогадався про це і ходив лише біля неї, щоб її задовільнити. Кожного дня вони так бенкетували, троянці були одягнені, ситі та п’яні. І вже забув Еней про подорож свою, Юнона не лякала його у цьому місті; зажили вони з Дідоною як чоловік із жінкою, а троянці ходили по вечорницях. Провів Еней у Карфагені два роки і вже не згадував про Рим, де мав заснувати своє царство.

Коли одного дня глянув Зевс з Олімпа на землю і побачив, що троянці лише веселяться в Карфагені, дуже розлютився на Енея і наказав послати гінця Меркурія для того, щоб той нагадав хлопцю про Рим і своє царство, що мусить там збудувати. А якщо той продовжить свої гуляння, то тоді пізнає на собі гнів Юпітера (Зевса).

Коли Меркурій прибіг в хату, де перебував Еней, одразу ж налякав його до смерті, передавши слова Зевса. Сказав не женихатися із Дідоною, а продовжувати свій похід до Риму. Еней зібрав всіх своїх троянців, наказавши збирати свої речі і йти до моря, а сам повернувся до будинку і став чекати ночі, для того, щоб залишити Дідону, не прощаючись. Весь день він ходив сумний та зажурений і жінка одразу здогадалася в чому справа. Зробивши вигляд, що вона заснула, дочекалася, поки Еней почне йти, і одразу ж накинулась на нього, звинувачуючи, що, коли вони зустрілися, він був ніким і не мав ні одягу, ні грошей, а тепер тікає від неї. Заплакала гіркими слізьми жінка, проклинаючи коханого найбруднішими словами. Еней зірвався на ноги і чимдуж побіг до човна, застрибнув у нього і наказав їхати, не оглядаючись.

Дідона не могла знайти собі місця, так вона тужила та горювала за коханим. Плакала, кричала, та не могла його забути. Однієї темної ночі вийшла вона на город, де зберігала очерет на опалення зимою, підпалила його, а потім і сама впала у вогонь, закінчивши життя самогубством.

“Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад”.

Частина 2

Еней хоч і поплив швидко від Карфагену, але теж сумував за Дідоною, а коли ж дізнався, що вона вкоротила собі віку, взагалі слізьми обливався, проте сказав:

“Нехай їй вічне царство,

Мені же довголітнє панство,

І щоб друга вдова найшлась!”.

Так і подорожували вони морем, поки одного дня не трапився шалений шторм; троянці не знали, що робити. До Італії у них не було можливості допливти і троянці хвилювалися, щоб не загинути у морі. На допомогу прийшов відважний воїн Палінур, що був керманичем війська, який запропонував зупинитися на острові Сицилія, де править цар Ацест. Там їм має бути добре, бо земля ця дуже багата та пишна. Коли троянці приїхали, сицилійці зустрічали їх дуже привітно та радісно. Знову бенкетували та гуляли. Їсти було багато чого та й пити також.

В той день, коли троянці приїхали до Ацеста, був день смерті Анхіза – батька Енея. Оскільки Еней був людиною богобоязливою, вирішив він влаштувати поминки. Зібрав громаду, де всі підтримали його ідею. Накупили горілки та їжі різної, знайшли старців, а на наступний день справили поминки. На вшанування пам’яті горілки не шкодували, то ж Еней заснув десь під лавкою. Прокинувшись на ранок, вирішили влаштувати гру – бійку на смерть. Її учасниками став троянець Дарес та місцевий герой Ентелл.

В цей час на Олімпі зібралися боги у Зевса на обід; теж святкували, їли досхочу, гуляли. Неочікувано прибіг Меркурій, який переполохав богів, розказавши, що в Сицилії зараз відбувається жах і їм треба неодмінно на це подивитися. Коли ж глянули вони на арену, то побачили, що Ентелл був сильнішим і перемагав; Венера побачила, що її троянець міг потерпіти поразку і стала благати Зевса зробити щось для перемоги Дареса. Її слова почув Бахус (Діоніс) і сказав, що якщо Зевс втрутиться за Дареса, то тоді і він заступиться за Ентелла, так що і Зевс не допоможе. В парубках він знав сенс і за цього був готовий боротися; порадив Венері попрощатися із своїм троянцем, бо проти Ентелла йому було не встояти. Зевс розлютився і вгамував сварку; звелів нікому не втручатися у бійку, щоб перемогла правда і вони побачили кто кого зможе перемогти.

А в Силіції бій був жахливий; воїни, передчуваючи смак поразки, намагалися отримати перемогу, але так виявилося, що Ентелл переміг, бо, очевидно, був сильнішим. Троянці та Еней глузували з Дареса за те, що той дуже силою своєю вихвалявся, а в бою програв. За перемогу у двобої, Еней подарував Ентеллу монету, а сам, не вдовольнившись побаченим, звелів привести на арену ведмедів, щоб вони танцювали та звеселяли людей.

Юнона в той час підійшла до Ірисі (прислужниця Юнони, посередник між людьми та богами) і сказала тій щось на вухо так, щоб не почули інші боги. Та одразу спустилася на землю, туди, де стояли човни троянців і всунулася між дівчат, що стерегли їх. Вони були дуже сердиті на чоловіків за те, що вони там гуляють і веселяться, а вони змушені стояти тут і голодувати. Ірися почала спокушати дівчат попалити човни і тоді їх чоловіки будуть змушені залишитися на цій землі, а від цього будуть більше часу приділяти своїм жінкам. Вони одразу ж почали кресати вогонь. Еней, побачивши ту пожежу, одразу наполохав усіх людей — почали гасити вогонь. Він так перекалявся, що почав проклинати всіх, кого згадав. І до Зевса звернувся, звинувачуючи його у тому, що він з Олімпа не дивиться на простих людей і не допоміг йому тоді, коли він найбільше потребував цієї допомоги – не зупинив страшну пожежу. Розлютився і на Нептуна, якому навіть і сили не довелося б застосовувати, щоб загасити пожежу. Люті слова кричав він і Плутону (бог підземного царства), і матері своїй Венері. Звернувся він до них з проханням погасити вогонь, коли одразу ж з неба полився дощ, що в мить пожежу зупинив.

Не знаючи що робити далі – чи то залишитися тут, чи продовжити шлях до Риму, Еней зібрав громаду та запитав у них поради. На що один із троянців на ім’я Охрім, якого всі вважали пройдисвітом, порадив йому піти лягти спати, а на ранок думки стануть більш ясними і тоді він зможе вирішити їх подальшу долю.

Еней послухався його та пішов приліг; спочатку ворочався і не міг заснути, але згодом задрімав. Як тільки він стулив очі, перед ним з’явився його батько; він сказав, що його послали боги передати сину послання: не журитися, зібрати всі свої човни і продовжити шлях до Риму, де його чекає щаслива доля. Але перед тим треба вклонитися Плутону, бо знає він добрий шлях до Риму. Дорогу в пекло буде легко знайти, треба пішки йти вперед. І коли буде син у підземному царстві, попросив зайти до нього у якійсь справі.

Прокинувшись від жаху, Еней одразу ж наказав збиратися у дорогу. Парубок пішов до Ацеста та попрощався з ним, подякував за гостинність, хліб та сіль. Налагодивши човни, троянці продовжили подорож.

Венера побачила, що вони знову пливуть морем, і одразу ж побігла до Нептуна; благала, щоб він забезпечив спокійне море та рятував їх від штормів. Вони посиділи, Нептун випив чарку і пообіцяв Енею щасливу дорогу, напустивши човнам попутний вітер.

Частина 3

Троянці продовжували плавання, проте не знали вони куди саме веде їх Еней. Одного дня побачили вони землю і пристали до неї. Це була Кумська земля; подорожуючі одразу ж перезнайомилися із місцевим населенням і знову почали святкувати та гуляти. Знову багато пили, ходили на вечорниці, грали в карти та веселилися, лише один Еней сидів сумний. Зажурився він, бо згадував про свій сон про батька, про Плутона та пекло, куди лежав йому шлях, що віднайти дорогу до Риму. Піднявся Еней та пішов, залишивши троянців гуляти, вперед, щоб може знайти когось, хто б вказав дорогу у підземне царство. Пройшовши дуже густий ліс, побачив він на галявині хитку хатину на курячій ніжці. Підійшов та став кликати хазяїна будинку. На його слова вийшла дуже стара, беззуба, горбата бабка, яка заговорила до нього, сказавши, що давно на нього вже чекала і навіть боялася, що він не прийде.