Іван Франко — Перехресні стежки (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту

Розділ 1

У галицьке місто приїхав молодий адвокат доктор Євгеній Рафалович, у якого сьогодні успішно закінчилась судова справа. Він допоміг селянам звільнитися від відповідальності за участь у аграрному бунті, і тепер вони мають змогу виграти спірне пасовисько.

Він ішов по вулиці і раптом почув крик, який вивів його з рівноваги. Це був підстаркуватий панок Валеріан Стальський “…середнього росту підстаркуватий панок з коротко остриженим ріденьким волоссям, рудими, сивавими вусами, одягнений у чорний витертий сурдут”, якого Євгеній ніяк не міг пригагадати.

Виявилось, що це його колишній домашній інструктор у другому класі гімназії. Той розповів про свою кар’єру, що вже п’ятнадцять років він служить “офіціалом при помічнім уряді”, “має під собою регістратуру”, а до того десять років відслужив у війську і дістав місце канцеляриста при суді. Потім Стальський дізнався, що Євгеній не жонатий, шукає місце, де можна поїсти і порадив йому ресторацію “Під Чорного орла”, запропонував пообідати разом.

Розділ 2

Коли Стальський розмовляв з кельнером, доктор Рафалович стояв на веранді і намагався згадати образ колишнього вчителя. Хоча відтоді, як він його востаннє бачив минуло двадцять п’ять років, феноменальна пам’ять Рафальського допомогла за декілька хвилин все пригадати.

Він жахнувся від тих спогадів, адже Стальський був поганим вчителем та ще й часто застосовував фізичну силу. Згадав він іще одну дрібницю, яка найбільше його характеризує. Якось у Стальського зникла ковбаса і він з’ясував, що її вкрав кіт. За це він він жорстоко і безпощадно п’ять днів катував бідолашну тварину доки він не помер.

Євгеній відчув різку огиду і антипатію до цього чоловіка і ніяк не міг зрозуміти, чому той захотів з ним потоваришувати.

Розділ 3

Колишні знайомі замовили собі обід. Стальський почав розхвалювати Євгенія як хорошого учня і розповів, що читав у газеті “Народна часопись” про те, що Рафалович одержав у Львівському університеті ступінь доктора прав. Євгенію ця розмова була неприємна і він звернув розмову на іншу тему про справи в суді. Після довгих балачок він захотів швидше піти додому від набридливого Стальського, який розповів про свою дружину, з якою живе вже десять років.

Розділ 4

Напступного дня вранці до Рафаловича завітав Стальський. Він запропонував йому оглянути будинок, який Євгеній міг би орендувати. Йдучи дорогою до помешкання він зустрів високу, струнку жінку з лицем, заслоненим чорним вельоном. Її хода навіяла спогад про щось таке знайоме і вмить змусила його серце битися частіше.

Розділ 5

Згодом Рафалович переконався у тому, що Стальський казав правду про те, що в місті всі все про всіх знають. Він змушений був відвідати всю місцеву знать: президента суду, старосту, податкового інспектора, руського священника, учителів гімназії, колег-адвокатів. Усі вони знали, що він найкращий адвокат, тому й хотіли потоваришувати з ним собі на користь.

Розділ 6

Несхожим на інші був лише візит до бурмістра — “галицький жид”, який був учасником польського повстання 1863 р. “Рессельберг хоч жид, але порядний чоловік” — говорили про нього люди. Там він зустрів маршалка Брикальського — дідича, проти якого він виграв перший судовий процес у цьому повіті, попросив Євгенія бути його адвокатом.

Розділ 7

Після переселення в нове помешкання Рафалович довго не бачив Стальського. Одного разу, виходячи пізно з суду, він зустрів його в не зовсім тверезому стані. Він сказав, що його обвинувачує свяченник в тиранії і жорстокому відношенні до своєї жінки. Євгеній вирішив провести його до себе додому, і там вони побачили сторожа дому — Барана. П’яний Стальський встиг “викликати авантюру” і нагадав сторожеві про те, як він втопив свою дружину. Це страшенно розлютило Барана і в нього стався епілептичний напад.

Розділ 8

Стальський детальніше розповів йому про дружину Барана і згадав мимоволі про свою. Він вважав її своїм найбільшим ворогом “Се людина, котра про одно тілько думає, одного тілько просить у Бога, щоб я вмер, якнайшвидше, хоч би зараз, ось тут на місці! Людина, для котрої моя смерть була би найбільшою радістю, найбільшим щастям! Жити з сею людиною під одним дахом, сидіти при однім столі — се ж пекло, найтяжче, яке тілько дасться думкою здумати. І що ж може тягти чоловіка до такого пекла?”. Євгенію стало моторошно при думці про жахливу долю цієї нещасної жінки. Дітей у них не було. “Се найнебезпечніший, найфальшивіший і найбільше егоїстичний ґатунок жіночого звіра. Блондинка в душі холодна, без темпераменту, без огню, сама не гріє, але хоче, щоб її гріти, склонна до меланхолії, котра в домашнім житті смакує так само, як скисле молоко,” — розповідав далі Стальський.

Коли Сталоському необхідно було одружитися, він прийшов до “Цьоці Зюзі”, яка сватала молодих панів і панночок. Там він знайшов свою майбутню дружину, яка здавалась йому симпатичною.

Розділ 9

Не минуло й тижня, як Стальського почала не влаштовувати дружина. Вона вже задавалась йому занудною, понурою, “холодна, як риба” і тому він почав залицятися до служниці Орисі. Дружина не стерпіла цього і, незважаючи на погрози чоловіка, вигнала її з дому. Стальський розлютився, зчинився страшний скандал і він пообіцяв їй за це жорстоко помститися. Це була їх остання розмова.

Розділ 10

Далі Стальський робив вигляд, наче його жінки не існує, найняв нову служницю — Фідольку (жінка її теж через деякий час вигнала) і розмовляв лише з нею. Коли до нього говорила жінка, вдавав, що не чує. Щоночі вона ридала від болю і мук, яких він їй завдавав своїм мовчанням, а він любив засинати під її плач.

Згодом він вигадав нову “розвагу”: вночі, коли вона міцно спала, він заходив в її кімнату і стягував з неї ковдру. Йому було приємно бачити вираз жаху на її обличчі. Вона дуже боялася, що колись він так задушить її. Єдиний, з ким вона мала змогу спілкуватися — ксьондз.

Євгеній, почувши його розповідь, ледь стримував свій гнів, але не відмовив Стальському, коли той попросив заночувати в нього.

Розділ 11

Канцелярія доктора Рафаловича швидко розвивалася. Через кілька місяців він прославився як найкращий адвокат у повіті. Особливо йому довіряли селяни. Він любив чесність і справедливість, тому не давав нікому марних обіцянок виграти справу, брався за діло лише тоді, коли міг реально допомогти, адже ніколи не прагнув швидкої та дешевої популярності. У своїй справі він виступив новатором, тому що всі документи виходили лише “руською” мовою.

Розділ 12

Одного вечора в канцелярію прийшов власник його квартири — лихвар Вагман. Він запропонував йому співпрацю: Вагман хотів вигнати всіх панів, щоб купити їхні маєтки і землі, а Євгеній допомагав селянам відібрати пасовиська і землі. Вагман сказав, що якщо він віддасть векселі Євгенію, то вони зможуть відібрати маєток у повітового маршалка Брикальського. Рафалович пообіцяв подумати.

Розділ 13

Євгеній зовсім забув про зустріч із “чорною дамою”, минуло кілька місяців і він ніразу більше не зустрічав її, як раптом він знову побачив її у вікні. Вона сиділа в паоку на лавці і дивилась у його вікно. Контури її подовгастого лиця здавалися такими знайомими, але він не міг повірити у те, що це справді вона. Він побіг на те місце, щоб остаточно переконатися в цьому, але лавка виявилася порожньою. Він був сам не свій, знову його душу потривожили давно пережиті почуття.

Розділ 14

Десять років тому в Львові на академічному балу він зустрів панночку, яка одразу ж дуже йому сподобалась. Він думав про неї, хоча вона навіть і не була “в його ґусті”: “панночка не представляла з себе нічого особливого, що у неї ніс задовгий, уста завеликі, овал лиця не зовсім правильний, одним словом — вона зовсім не красавиця”.

Одного дня він зустрів її на вулиці і відразу звернув увагу на її особливу ходу, яку він міг впізнати з тисяч, але так і не дізнався, хто вона. Він почав всюди шукати її, не пропускав жодного балу в усіх розпитував про неї, але ніхто нічого про неї не чув. Тоді він зрозумів, що вона перестала бути для нього предметом естетичного вподобання, а стала тою, з ким він міг би почувати себе щасливим, вона “могла б бути підвалиною до щасливого подружжя”.

Розділ 15

Минув літній семестр. Він виїхав зі Львова в село, а восени повернувся і поселився в маленькому кавалерійському помешканні, де на першому поверсі була школа гри на фортепіано. Там він прожив спокійно місяць, а одного дня на свято залишився вдома. Його потурбувало страшне брязкання на чотирьох фортепіано і він вирішив негайно піти на обід, як раптом серед учениць зі школи він побачив ту саму панночку.

Щоб познайомитися із панночкою Євгеній вирішив ходити на уроки гри на фортепіано в ту школу, хоча він досить непогано грав на існструменті. Він домовився з учителькою і знову побачив її. Вчителька представила панну Регіною Твардовською. Тільки тепер він відчув, як сильно кохає цю дівчину.

Розділ 16

Рафалович намагався вдавати, що він не вміє грати, та все ж часо не сримувався і згадував мелодії давно вивчених п’єс. Учениці з великим задоволенням слухали його неймовірну гру, а найбільше вподобали ніжний, ліричний вальс, під який вони танцювали. Запрошували до танцю й Регіну, але вона була в жалобі за матір’ю.

Коли Євгенію трапилась нагода побути з Регіною на самоті, він зізнався, що ходить в школу заради неї.

Розділ 17

Навчання в школі продовжувалось, тепер Євгеній був впевнений, що Регіна знає про його почуття. Він насолоджувався кожною хвилиною, проведеною разом з нею. Одного дня, коли він вкотре проводив Регіну, вона побачила свою “цьоцю” і дуже перелякалась. Рафалович запросив панночку на бал академіків і вони попрощалися…

Регіна так і не прийшла на той бал. Незабаром Євгеній отримав лист: “Ви трошечка спізнилися. Моя сестріниця Регіна Твардовська власне вчора вийшла замуж і сеї ночі виїхала зі своїм мужем на постійний побут на провінцію, то й не могла особисто відібрати вашого писання. При нагоді я перешлю їй його. З поважанням Анеля Армашевська”. Йому важко було пережити таку новину, довго не міг із цим змиритися, його душу постійно терзали болючі спогади.

Розділ 18

До Рафаловича прийшли селяни з Буркотина в справі суду з паном маршалком.