Стислий переказ, виклад змісту
Пролог
Прологові передують два епіграфи: з поеми Т. Шевченка “Марія” та з української народної думи “Бідна вдова і три сини”. Таким чином епіграфи налаштовують на контраст між високим розумінням матері, оспіваним й освяченим у віках, і гіркою думою про нещасну долю матері, зрадженої синами. Саме поєднання цих думок і відображає зміст і суть поеми.
Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш…
Поет відчуває, як нелегко буде йому
…намалювати її таку.
Як малювали на задану тему богове мистецтво,
Протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі,
Від Вишгородської мадонни і до Сікстинської,
Від Марії Оранти і до Атомної Японки…
Нелегко, бо довжелезний ряд митців, які крізь століття возвеличували образ Матері Всесвіту — Мадонни. І все ж поет відчуває, що є щось, чого ніхто ще не сказав, але воно мусить бути сказане людству. Це сильніше за нього, це ніби вона, його героїня, сама водить пензлем митця:
Ти намагався її змалювати — Вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А без надії? А проституйованою лахміття достатку?..
Проходячи через сумніви, через вагання і острах, поет відчуває свою відповідальність перед людьми, і тому лягають зболені рядки на папір.
Я заздрю всім…
Я заздрю всім, у кого є слова. Немає в мене слів. Розстріляні до слова; мовчання тяжко душу залива. Ословленість — дурна і випадкова.
Чутливий до слова, поет розуміє, що для його задуму необхідні слова особливі, щирі, не випадкові, не заїжджені. Ось звідки оця “німота” — від бажання уникнути штампу, нещирості, зайвої пишномовності:
Я випалив до чорноти жури Свою прокляту, одчайдушну душу І жестами, німий, заговорив… Хай жестами. Але сказати мушу.
З канадської листівки
“Мадонна атомного віку” Василя Курилика, 1971
“Це прийде безжалісно до жінки з дитиною, до матері з немовлятами саме в той день…”
Лiричний герой прозою розповідає про те, як він уявляє собі наслідки атомного зараження на картині, що зображує мирний Квебек, якого насправді не торкалися таке зараження: атомні вибухи сприяють зростанню рослин, але діти, що ще не родилися, пізніше народяться вже скаліченими, бо вражені радіацією. А мати страждає від ядерного тепла, і раптом її волосся усе випадає.
“З іншою голодною дитиною, що благає її про їжу, вона може бути не без іроній названа Мадонною Атомного Віку”.
Солдатська мадонна
Розповідь солдата з будівельного батальйону
Солдати, яких відправили ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС, ріжуть поруділі дерева і ховають їх на глибині двох метрів під шаром піску, а думка одна: швидше б закінчити та тікати звідси, додому.
Та щоранку ми бачимо,
Як вночі тут хтось босий ступа,
На пісочку неторканому
Якась боса жіноча стопа,
Наче б хто по душі моїй
Так таємно—непрошено ходить…
Та й не по—людські це якось, адже тут ніхто не може залишатися надовго, солдатів сюди привозять лише на деякий час. А тут хтось пюпри все залишився. Хто? Чому?
Ось що каже генерал: — Матір я взяв із села. А вона мені з Києва Третій раз уже боса втекла. Хоч би взулась та взута Тікала сюди, у цей світ, А то босий,однаковий, Дуже босий вже слід.
Генерал замовк, але його слова, пронизані страшною виною, ще звучали у кожного в серці. І всі відчували однаково.
Йшли невидимі ноги І вервечку, чітку і легку, своїх босих слідів Пропечатували перед нами, Перед юними й сивими, Адурними справіку синами… А ми німо дивилися — От проява непевна яка! Може, мати ішла в саркофаг До Валерія Ходемчука?
Як з моторошшя сну
Як з моторошшя сну, Душа моя встає, Як тяжко їй Вставати і німіти, Питаю душу я: “Душе моя. Ви є?” Вона мовчить і є — Лиш годі зрозуміти. Мовчить душа з душі. Мовчить, мов цілий світ, Загорнутий в лихі В словесні целофани… Пучками голими З душі здираю лід… Як ранить пучки ті… Як душу тяжко ранить…
Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати
Аж три епіграфи передують цій главі. Перший з них такий: “Корова — в багатьох старовинних і архаїчних релігіях символ плодючості, достатку і благоденства” (Міфи народів світу). Два інших взяті з “Вибуху” С. Йо-венко та В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття”.
І де сосни, дощами спалені, Лізуть в очі лихою іржею — У якійсь несусвітній окалині Денно й нощно блукають душею. Тут і побачили з вертоліта щось дивне:
— А це що таке, я тебе питаю?
— Видно, з космосу щось занесло.
— Целофан — як скафандр, метляється скраю…
І лунають різні думки про те, звідки це взялося. Хто висловлювався за те, що то “пришельці із космосу”, хто міркував, може, з НАТО? І от спустилися на землю і регочуть. Виявилося, що ті дві загадкові істоти — баба та її корова, дбайливо обгорнуті целофаном.
А що вже корова — та теж в целофані,
Як диво космічне, суне в тумані,
Лиш роки пробились з накидки таки…
І очі в накидці — якраз там, де очі,
І отвір, щоб пастись, старій поторочі!
А взута корова в старі кирзаки…
Стали питатьу баби, чого це вона корову у чоботи взула.
— А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! — В синових чоботах взута корова — Нехай же пасеться і буде здорова,
І бабі ще дасть до відра молока, Така запашна і молочна така.
І на питання, чому це вона з усіма не поїхала, баба відповідає, що залишилася “синам на зло!”.
Вічна материнська елегія
“Проходила по полю — Зелене зеленіє… Назустріч Учні Сина: Возрадуйся, Маріє!
П. Тичина “Скорбна мати”
Назустріч матері й справді їхали “Учні Сина” — солдати того самого генерала, взяли вони матір та у кабіну, щоб урятувати. Син докоряє матері
за те, що вона тікає з міста, адже він хотів врятувати її, дати їй спокій коло внуків. Та хіба це для неї — таке життя, коли живеш і дожидаєш смерті?
Сказала йому гордо:
— Я — невмируща мати!
Солдати дивилися, як плаче генерал, бо мати знов пішла тут и,
Де бусол і криниця, Де кіт її й корова, І де усе, що сниться Без слова, лихослова.
Не може поїхати стара з сином, бо вона мати і не в змозі зрадити, зрадити саму землю — матір усіх людей, хоч діти прирекли її на загибель.
Все плакало на сонці, Не хтіло помирати. І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати.
Запитання без відповіді
Всі криниці в целофанових капшуках,
Всі колодязі затушковані
Питали одне—однісіньке:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п’є воду?!
Соловей—розбійник
Як багатьох матерів на світі, цю матір звали Марія. Так звали й ту велику Матір — Марія. “Та зродила Христа, ця — антихриста!”
Такі гіркі слова почула вона про свого сина, що вигадав колись оту станцію. Не тямлячи себе, побігла вона додому, лишаючи заслони і кордони. Там впала, знесилена, і наснився її сон про старшого сина.
Він все це вигадав. Станцію й атом. В ночі аж світилась його голова, Не був він на кучері завжди багатим — Багатим він був на нелюдські дива.
Мати згадує, як він, дорослий і сильний, приїжджав до неї г о рибу (тому на корові його кирзаки), як говорив:
— Зробимо, мамо, тут станцію чисту, Місто зведем, де полин ба буркун.—
Свистів, як проклятий. І, мабуть, по свисту Сусіди прозвали: — Маріїн свистун.
Друга частина глави розповідає про те, яку спорожнілій Прип’яті тьохкає соловей. Це якесь божевілля: серед мертвої тиші раптом оцей соловей, такий настирний, такий недоречний, але разом із тим вічний,— як багато років, століть, співає, розриваючи страшну тишу.
Альфа, бета з гаммою — невидимі промені, І він теж невидимий — Лисий Соловей, Ще в походах Ігоря його крила стомлені, Дивляться ж безоднями молодих очей.
Мати і “христопродавці”
…Тепер на зміну нехай і поодинокого мародерства звичайного прийшло вишукане, інтелектуальне: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони…
А. Михайленко “Корені і пам’ять Зони…”
Одинокій матері було не по собі, “душу закутувало сльотою”, і вона вирішила: змию голову дощовою водою, як колись, може, тоді полегшає. Та вода напувала землю, годувала яблуні і груші у садку — змиє лихо. Отак і зробила: “І голову змила, і вмилась, а потім лягла чистенька, аж наче вся засвітилась”. їй снився дивний сон, неначе вона молода, легка, так і летить. От тільки у розпущених косах чогось сивини багато. Але що це? її доганяють сини і виривають коси. Вона тікає відчайдушно і… прокидається від гуркоту мотоцикла під вікном. Хтось увійшов до хати.
Щось сунуло вже до хати, Ліхтарем п шмагонуло, Матір Божу стало здіймати, Скриню стару одчинило, Сорочку взяло з поликами, Дихало перегаром, Збиткувалося над віками.
Старенька задихнула від гніву — бач, ще й не пішки прийшли грабувати. Але найгірше було попереду: вона впізнала свого онука:
— Господи, та це ж Вовка! — Онук II! Син генерала! Навів, бач, “христопродавців” — Хати вони чистять повсюди.
Вона кинулася до онука, схопила його за груди, але він злякався і вдарив її, потім вчепився у волосся. Либонь, думав, ідо баба з могили, що це примара. Злодії швидко втекли, а баба залишилася сама у хаті. Далі лежала ікона, а на ній вирвана бабина коса. Подивилася Марія у дзеркало на себе лису, іронічно посміхнулася: “Ну й дівка, до пари бісу!..”
Дивились безодні зоряні Услід дорогому онуку… А сон таки справді справдився, А сон таки справді в руку!..
Материнська пісня з чоловічої душі
Не дітись, не дітись мені від вогню! О ноче, почуй мене! Днюй мене, дню! Куди не піду я, мов кінь вороний, Мене здоганяє сам хрест вогнений… Той огненний хрест, а на ньому і в нім Палає мій син у кільці вогнянім, Бо атомні цвяхи засаджено в руки. Бо губи горять од пекельної муки…
Почуття гіркої муки і розпачу від безнадії, почуття вини — усе злилося у вихорі почуттів ліричного героя:
…Дорога роз’юшена, слізьми побита, Пробита, цвяхована тяжко слізьми… На вічній дорозі розіп’яті ми…
Трактористка
На горі горить реактор — Під горою оре трактор… Не чіпайте мене. Я — трактористка.
Героїня розповідає про випадок, що стався по війні. Якось голова вилаяв тракториста:
Голова матюкав тракториста, Вздовж і впоперек. Так і сяк його смужив…
Той незворушно повернувся додому, випив води та й пішов у клуню. Але не вішатися з образи. Там у нього стояв танк. От він тим танком і розрівняв контору, поки голова під містком ховався.
Пакети дой-пак — це універсальне та популярне рішення для пакування широкого спектра продукції. Їхня основна…
Вибір якісної кавомашини чи кавоварки — це ключ до ідеальної кави в домашніх умовах або…
Світлодіодні лінійні світильники стали популярним вибором для освітлення як в домашніх умовах, так і в…
Сучасне промислове обладнання вимагає високої надійності та ефективності. Одним із найзручніших рішень для підйому вантажів…
Книги залишаються важливою частиною культурного життя, незважаючи на розвиток цифрових технологій. Якісний друк книг забезпечує…
Коли справа доходить до вибору надувного човна для риболовлі, відпочинку на воді чи активного відпочинку,…