Стислий переказ, виклад змісту
Іван Андрусяк
Стефа і її Чакалка
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Головна героїня твору − дівчинка Стефа, яка ходить у старшу групу дитячого садочку. У неї є тато, мама і 10−річна сестричка Ліза. Стефа вважає себе татійкою, а от її подруга з садочку − Ірця − мамійка, яка часто плаче за мамою.
Узагалі, Стефа і татійка, і мамійка, і сестрійка, і навіть бабусійка іноді – коли бабуся приїжджає. Дівчинка вважає, що в її тата є авторитет, а міститься він у животі. У мами авторитета – того, котрий животик, – немає, бо вона худне. Стефа полюбляє вихідні, коли можна погратися з мамою і татом.
Узагалі, Стефа нічого не боїться – лише висоти і стоматолога. Бо саме цього боїться тато. Він сам так сказав! Але Чакалку Стефа теж боїться. Бо Чакалка – страшна. Яка – Стефа не знає. Вона ніколи не бачила Чакалку.
Одного вечора Стефа була сердита, бо ніхто з сім’ї не приділив їй уваги: тато писав статтю для якогось політика, мама перевіряла модулі (вона працювала вчителькою вчителів), а Ліза вчила вірш. Сестрі потрібно було вивчити або “Росте Антонич, і росте трава…”, або “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях…”. Ліза не мала коли гратися зі Стефою та ще й наплела їй, що поет Антонич був хрущем. Стефа розізлилася і кинулася на сестричку з кулаками. Батьки прибігли до дівчат, і мама погрозила Стефі Чакалкою. Стефі було все одно.
А серед ночі дійсно прийшла Чакака. Вона кинула сонну Стефу до свого мішка. Ніхто нічого не чув, і Стефа навіть не прокинулася. Розплющила очі аж тоді, коли вони були вже в кущах поза домом, і Чакалка взялася перекладати Стефу з меншого мішка у великий, де вже були інші дітки. Чакалка сказала дітям, що забрала їх, бо вони нікого не хотіли слухатися, а тепер спатимуться її. Голос у Чакалки був учительський, скрипучий і неприємний. Якась дівчинка плакала, і Чакалка попросила не боятися, бо вона дипломована, між іншим, кандидат педагогічних наук. І буде їх перевиховувати.
Стефа, хоч як це дивно, зовсім не боялася. Пригода – вона і в Африці пригода, і в Чакалчиному мішку. Отже, доведеться гратися з Чакалкою, доки не набридне. А коли набридне – тоді вона щось неодмінно придумає.
У мішку, крім Стефи, сидів знайомий з садочку − Сіяр. Він розбив вікно у своїй кімнаті. Сиділа і Ірка−мамійка, яка розбила мамине улюблене горня. Стефа похвалилася, що набила старшу сестричку. Сіяр та Ірця глянули на Стефу з повагою.
Утім, був у мішку ще хтось більший. Старша дитина спокійнісінько собі спала. Стефа, Ірця та Сіяр теж вирішили поспати. А Чакалка все сунула й сунула з важким мішком за плечима. Уже й місто минула, і село за містом.
Стефа знала, що Баба Яга жила в хатинці на курячих ніжках. Бабай жив у пам’ятнику якомусь лисому дядькові з кепкою в простягнутій руці, довкола якого час від часу водили хороводи старенькі дядьки й тітки з червоними шматами. Про це Стефі розповів тато. Бабаїха так само жила в пам’ятнику – але у величезній потворній тьоті з мечем над схилами Дніпра. Де жив Чахлик Невмирущий, не знав навіть тато. Здогадувався, одначе, що десь на Печерських пагорбах, де зазвичай водяться політики… Змій жив у печері. Відьма жила у звичайній людській хаті чи квартирі. Проблема лише в тому, щоб розпізнати, де справжня відьма, а де просто лиха сусідка.
А ось Чакалка жила… у школі. Це була школа у селі, в якому уже ніхто не жив, бо молодші виїхали в місто, а старші повмирали. Ту школу облюбувала Чакалка, а зараз вона відсиплялася. Мішок вона покинула під вишнею. Він був розв’язаний, і вона не боялася, що діти втечуть.
Стефу розбудив хрущ, і дівчинка згадала, що їх забрала Чакалка. Сіяр тим часом уже сходив на розвідку і побачив, що Чакалка спить у школі. Він підпер двері якимось дрюком – не скоро вибереться. Треба звідси тікати. Діти нарешті побачили, хто був четвертим у мішку. То було кумедне створіння у джинсах зі шлейками й у футболці з написом “Школа не вовк, у ліс не втече”. Це окуляристе створіння із зачіскою-їжачком виявилося саме Ориною – найбільшою розбишакою на всю школу, де вчилася Стефина сестричка Ліза. Усі знали про Оринині пригоди. Наприклад, одного спекотного дня вона вирішила перетворити всі свої штани на шорти – і, озброївшись ножицями, за п’ять хвилин із усім упоралася. Оскільки дідусеві, звісно, спекотно було так само, а дідуся Орина дуже любила – вона вирішила допомогти і йому. Отож, не відкладаючи, вкоротила вище колін і всі дідусеві штани, включно з вихідними до костюма.
Тікати від Чакалки з Ориною було весело. Тим паче, що Чакалка, хоч і кандидат педагогічних наук, виявилася передбачливою і кожній дитині захопила взуття. Іра й Стефа були в босоніжках, Сіяр – у кросівках, зате Орині Чакалка встигла прихопити лише шльопанці.
Діти не знайшли жодної стежки, тому не знали, куди ж тікати. Орина вважала, що головне − йти вперед. Та невдовзі з’ясувалося, що йти прямо, нікуди не звертаючи, ой як непросто!
На шляху весь час зринали як не чагарник, то глибокі яри. А стареньке заросле чи то озерце, чи ставок виявилося просто-таки нездоланною перепоною. Оринині шльопанці втонули у намулі, і Сіяр мусив ловити їх палицею з ліщини.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Діти обминули озеро і відчули, що голодні. Усі дізналися, що Сіяр − мусульманин і не їсть свинини. Він втік в Україну з батьками, бо на його батьківщині, в Афганістані, війна. Невдовзі діти вийшли на галявину, де росло багато щавлю. Наїдок із нього, звичайно, не дуже – але голод угамували…
Раптом перед ними стала Чакалка. Школа була зовсім близько, рукою подати, і стежка, яку вони наглянули у траві, вела саме туди – назад до школи! Чакалка сказала, що вибралася через вікно, і повела дітей на обід.
Тим часом, у шкільній їдальні на дітей чекав справжній сюрприз. На обід були сухарики й чіпси, кока-кола, солодкі батончики. Батьки такого не дозволяли, тож діти буквально накинулися на ласощі.
Потім Чакалка наказала сідати за парти. Чакалка дуже хвилювалася – це був її перший у житті урок, і їй дуже хотілося провести його якнайкраще. За Чакалячими, звісно, мірками… Діти були здивовані, коли дізналися, що викрали їх не для того, щоб зробити слухняними, а тому, що Чакалці потрібні саме вередуни, шкодники, розбишаки, пустуни… Бо лише з таких дітей можуть вирости справжні Чакалки і Бабаї! Треба лише їх трішечки спрямувати в потрібне русло. І діти ніколи не тікають із Чакалячих і Бабаячих шкіл, бо тут їм дозволяється все те, що заборонено вдома. Хлопчики тут можуть робити рогатки й плювачки, стріляти з них у що заманеться, дерти пташині гнізда, смикати дівчаток за коси, мучити тварин, навіть справжню зброю їм дозволяється мати! А дівчатка можуть скільки завгодно користуватися косметикою, фарбувати волосся, вдягати, що заманеться, кусати й дряпати одна одну, битися з хлопчиками. Тут можна хоч цілу ніч дивитися телевізор, причому всі дорослі програми. Тут можна все! І їсти можна те, що вам забороняють удома. І пити. І спати, де вам заманеться, або не спати взагалі. І зуби не чистити. І ноги хоч місяць не мити. І що завгодно…
Пізніше діти справді почали робити, все, що хотілося. Лише Стефа намагалася усім пояснити, що Чакалка − казка. Чому вона розказала їм, як втікати від неї по лісу? Бо це – правда, а казці правда нічим не загрожує. Із казкою можна боротися тільки так, як борються в казках! Орина вважала, що втекти від Чакалки не вдасться. Та й не хочеться, правду кажучи. Сіяр вирішив залишися ненадовго, доки не роздобуде справжньої зброї. “То й залишайтеся!” – Стефа грьопнула дверима і пішла в ніч…
…У лісі було страшно. Доводилося йти навмання й повільно, старанно долаючи страх і пильно дивлячись під ноги, щоб не перечепитися. Стефа дуже швидко втомилася, і вийшовши на якусь галявинку, вирішила присісти під деревом і перепочити. Спершу думалося образливе. Про Ірцю, яка так невчасно заснула… Хоча Ірця – плаксійка, що з неї візьмеш? Вона все одно на вулицю в таку пору і носа б не виказала. Ірця казала колись, що її тато – капітан великого-великого корабля, і він плаває далеко-далеко в морі. Так далеко, що Ірця його, може, ніколи й не бачила… А якщо тато далеко, хто їй тоді розкаже, що боятися в цьому світі можна лише висоти і стоматолога?..
Ще образливіше думалося про Орину. Це ж треба, яке цабе! Найвередливіша дівчинка в школі. Чакалкою вона, бачте, стати надумала! Але найобразливіше думалося про Сіяра. Вічно цим хлопчикам лише зброя на умі!
Раптом їй на руку різко опустилося щось холодне й дряпуче. То був хрущ. Може, це той хрущ із вірша, якого вчила Ліза, – хрущ, яким був той дивний, той таємничий Антонич, – випурхнув тепер із Лізиного підручника і прийшов Стефі на допомогу? Стефа запитала його, як звідси вибратися. Хрущ стрімко полетів угору – до високої ялини. Стефа зрозуміла, що робити.
Вона почала лізти на ялину. Гілок на ялині росло багато, і всі дуже близько одна до одної, так що лізли було зовсім легко – майже як по драбинці. Угорі було красиво. На сході вже ледь прозирали перші зайчики. Хрущика ніде не було, але Стефа вирішила, що його просто не видно серед гілок. А насправді він тут, бо де б йому ще бути – його ж прислала сестричка!
Раптом звідкись ізнизу почулися чиїсь важкі захекані кроки. То йшла Чакалка і несла дітей. Певно, вже встигла сходити до міста. Чакалка дочапала до ялини, сіла і… заплакала. Вона плакала довго й так гірко, що Стефі стало не по собі. Вона почала помаленьку підбиратися вниз.
Раптом Чакалка спитала Стефу, що вона шукала вгорі, а потім розповіла, що її школу Стефині друзяки уже перетворили в руїну. Дівчинка нагадала їй, що вона сама дозволяла робити все, що заманеться. А що може бути миліше для шкодливої дитини, як розвалити школу! Чакалка розповіла, що все життя мріяла хорошою вчителькою стати, а їй порадили писати дисертацію з педагогіки…
Чакалка заридала ще дужче, а згодом сказала, що віднесе дітей назад, а сама у двірники піде. Стефа порадила їй вчити дітей, як орієнтуватися у лісі, адже добре це знає. Чакалка запитала дівчинку, навіщо ж вона полізла на ялину. І Стефа розповіла, що надіялася, що її врятують гуси, візьмуть на крила, як Івасика−Телесинка. А Чакалка гризтиме ялину внизу. Чакалка призналася, що гризти не буде, бо в неї болять зуби. Дівчинка порадила сходити до стоматолога, але Чакалка боялася. Стефа вмовила її піти, а Чакалка сказала, що після стоматолога, певно, і до школи не страшно…
Дівчинка сіла Чакалці на спину і вони рушили додому.
Стефа прокинулася зранку і згадала нічну пригоду. У сусідньому ліжечку мирно сопіла у сні Лізонька. Із кімнати батьків чулося розмірене поклацування – тато сидів за комп’ютером і, здавалося, навіть не лягав. На кухні мама щось готувала. Стефа подумала, що їй усе наснилося, але на футболці сидів хрущ.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Пакети дой-пак — це універсальне та популярне рішення для пакування широкого спектра продукції. Їхня основна…
Вибір якісної кавомашини чи кавоварки — це ключ до ідеальної кави в домашніх умовах або…
Світлодіодні лінійні світильники стали популярним вибором для освітлення як в домашніх умовах, так і в…
Сучасне промислове обладнання вимагає високої надійності та ефективності. Одним із найзручніших рішень для підйому вантажів…
Книги залишаються важливою частиною культурного життя, незважаючи на розвиток цифрових технологій. Якісний друк книг забезпечує…
Коли справа доходить до вибору надувного човна для риболовлі, відпочинку на воді чи активного відпочинку,…