Ірина Жиленко — Гном у буфеті (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Ти знаєш, у нашому домі,

в старому буфеті, давно

живе мій добрий знайомий —

старенький буфетний Гном.

Він знав ще дідуся хлоп’ям,

а маму — малим дівчатком,

гукав пустунам: “Ая-яй!”,

Слухняним давав шоколадки.

Замкнувши буфет на гачок,

золотить на свята сервізи.

Багріє його ковпачок

за склом серед вазочок різних.

Він любить какао пить,

смоктати м’ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці.

Навчився він чемних манер

в одної маркізи з фарфору.

Сказала маркіза: —

Тепер дружити із вами не сором.

Ви просто — франтом, хоча

втягніть у петлицю троянду.

І прошу до мене на чай

разом з цвіркуном-музикантом.

Століття, і друге, і третє, —

прислухайся! — чуєш? —

завжди клопочеться Гном у буфеті,

бурмоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,

і дзвонить в буфетні шибки.

І в довгі засніжені ночі

нашіптує дітям казки.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Рідний дім — це фортеця людини, її оберіг. Добре, коли в цьому домі затишно, привітно, коли чекають рідні, найдорожчі люди. Здається, що якийсь добрий гном чи домовичок оберігають лад і спокій у домі. А може. Ці старий буфет, прабабусина шафа чи ще щось із старих меблів? Вони бачили багато, пам’ятають увесь рід, що тут жив, і бережуть цю пам’ять. Фантастична й зворушлива картина, яку змалювала письменниця, містить у собі глибокий смисл: тільки любов до людей, пошана до старшого покоління можуть допомогти жити в мирі та злагоді.