Гарпер Лі — Убити пересмішника (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь у романі ведеться від першої особи – дівчини на ім’я Джін Луїза Фінч. Події відбуваються у 1933-1935 рр.

ЧАСТИНА ПЕРША

Коли Джемові Фінчу, брату Джін, було близько тринадцяти років, він зламав ліву руку в лікті. З часом вона загоїлась, але стала трохи коротша за праву, коли хлопець стояв або ходив, вона була повернута ребром до боку, а великий палець стирчав униз. Збігло чимало років, і брат з сестрою сперечаються про те, що призвело до нещасного випадку. Джін доводила, що почалося все з Юелів, а Джем, на чотири роки старший від неї, запевняв, ніби початок був того літа, коли до них приїхав Діл, і коли він уперше запропонував виманити з дому Страхолюда Редлі.

Родовід Фінчів починався від Саймона Фінча, лікаря і мисливця з Англії, що перетнув Атлантичний океан і опинився в Сент-Стівенсі. Саймон розбагатів на медицині, купив трьох рабів і заснував ферму на березі Алабами. Він дожив до глибокої старості і помер багатою людиною. Чоловіки родини осідали на фермі Саймона “Пристань Фінча” і жили з того, що вирощували бавовник. Нащадки були фермерами аж до двадцятого століття, поки батько Джін, Аттікус Фінч, не подався до Монтгомері вивчати право, а його молодший брат поїхав до Бостона вивчати медицину. Аттікус навчився і почав адвокатську практику у Мейкомбі, недалеко від “Пристані Фінча”. Мейкомб – старе місто, печать старечої втоми вже лежала на ньому. Людей тут мучила спека, вони жили неквапом, не мали грошей, та й купувати не було чого.

Аттікус, Джем і Джін мешкали на головній вулиці міста. У них була чорна куховарка Келпурнія (Кел). Аттікус був хорошим батьком, але він заступався за Кел, коли вона сварилася з дітьми. Батько був на 15 років старший за маму. Через рік після їхнього одруження народився Джем, ще за чотири роки – Джін. Коли дівчинці було 2 роки, мама раптово померла від серцевого приступу.

Коли Джін було близько 6 років, а Джемові майже 10, вони познайомилися з хлопчиком, що приїхав на літо до сусідки, яку звали Рейчел Хейверфорд. Хлопчика звали Чарлз Бейкер Гарріс, але усі кликали його Діл. Йому скоро мало бути 7 років. Джін усі називали Всевидьком, вона давно вміла читати, хоч ще не ходила у школу. Все літо Джем, Джін і Діл провели разом. Якось Діл запропонував виманити з дому Страхолюда Редлі. Будинок Редлі був низенький, у поганому стані. Двір геть заріс бур’яном. Люди казали, що в будинку живе злий дух. Подвір’я Мейкомбської школи межувало з садибою Редлі, і якщо бейсбольний м’яч перелітав за паркан до Редлі, ніхто про нього більше й не згадував. Сім’я Редлі була дуже замкнутою, нікуди не виходила. Лише батько сімейства виходив за продуктами. У Редлі було два сини. Розповідали, що коли молодший Редлі був підлітком, він знайшов собі друзів серед Канінгемів із Старого Сарема – численного і загадкового племені, що мешкало в північній частині округу, і в Мейкомбі вперше за всю його історію появилося щось схоже на розбійницьку ватагу. Згодом компанія стала перед судом – їх звинувачували у хуліганстві. Суддя вирішив віддати хлопчаків у виробничу школу, але Редлі пообіцяв судді, що подбає, щоб син більше нікого не турбував, якщо його випустять. Суддя знав, що містер Редлі вміє дотримувати слова, й тому звільнив його сина. 15 років ніхто не бачив сина містера Редлі. Хлопця називали Страхолюдом, хоч ім’я його було Артур. Сусіди розповідали про нього жахливі історії, наприклад, що він проштрикнув батькові ножицями ногу. Страхолюду на той час було тридцять три роки. Старший син містера Редлі жив у Пенсаколі і на Різдво приїздив до батька.

Одного дня містер Редлі помер. Сусіди гадали, що після його смерті Страхолюд вийде на волю, але помилилися: з Пенсаколи повернувся брат Страхолюда – Натан, і зайняв місце батька. Якось Діл і Джем побилися об заклад, що Джем наважиться поткнутися до воріт Редлі. Джем наважився і навіть торкнувся стіни будинку Редлі. Дітям здалося, що штора на одному вікні поворухнулась.

На початку вересня Діл поїхав додому, до Мерідіана. Джін страшенно сумувала, а потім згадала, що за тиждень їй йти до школи. Нічого в житті вона не ждала так нетерпляче. Та першого ж дня дівчинку перед усім класом вчителька відлупцювала лінійкою по долоні, а потім наказала стояти в кутку. Учителька – міс Кароліна, була молода, не тутешня, і не знала нічого про порядки у Мейкомбі. Коли вона побачила, що Джін уміє писати і читати, то сказала, щоб дівчинка передала батькові, щоб він її більше нічого не вчив, бо цим займається школа. Згодом вчителька наказала дітям вийняти свої сніданки. В одного хлопця – Уолтера Канінгема, бідного на вигляд, сніданку не було. Вчителька подумала, що він забув сніданок, тому дала йому 25 центів, щоб хлопець купив собі поїсти, а гроші віддав їй завтра. Уолтер відмовився брати гроші. І Всевидько мусила пояснити вчительці, що Уолтер – Канінгем, а Канінгеми ніколи нічого не візьмуть безплатно. Вони ні в кого нічого не беруть, обходяться тим, що мають, хоч мають небагато. Джін пам’ятала, як минулої зими батько Уолтера прийшов до Аттікуса, щоб порадитися про ущемлення прав. Канінгем мав розрахуватися з Аттікусом, і зробив це не грошима, а якось привіз цілу гору хмизу, згодом приніс мішок горіхів, на Різдво – кошик гостролисту, а весною приніс мішок молодої ріпи. Аттікус пояснював своїм дітям, що Канінгеми живуть не в місті, вони фермери, і криза завдала їм особливо відчутного удару. Ущемлення прав – це тільки частина незгод, що випали на долю містера Канінгема. Містер Канінгем, як казав Аттікус, належить до породи непохитних. Оскільки у Канінгемів немає грошей, щоб заплатити юристу, вони платять чим можуть. Джін і пояснила це вчительці, а за це отримала по руках і стояла у кутку. Коли продзвонив дзвоник, Джін помітила, як міс Кароліна важко сіла на стілець і затулила обличчя руками. Дівчинка хотіла пожаліти вчительку, але згадала своє покарання.

На перерві Джін кинулась на Уолтера Канінгема, через якого її покарали, але дівчинку спинив брат. Джем сказав, що їхній батько і батько Уолтера – друзі. Джем запросив Уолтера до себе додому на сніданок, адже школа була недалеко будинку Фінчів. Вдома Джем попросив Келпурнію поставити ще одну тарілку для Уолтера. Аттікус був вдома і завів розмову про врожай з Уолтером. Хлопець сказав, що він ніяк не може перейти у 2 клас, бо кожної весни повинен кидати навчання і допомагати батькові обкопувати бавовник.

Діти повернулися у школу. Міс Кароліна побачила у Барріса Юела воші і відправила додому помити голову дьогтьовим милом. Дітям в класі знову довелося пояснювати вчительці, що цей хлопець з Юелів: у місті їх повно; щороку в перший день занять вони приходять до школи, бо пані інспекторка заганяє їх, погрожуючи шерифом, але на цьому все й кінчається, бо Юели після першого дня в школі більше не приходять. Барріс сказав, що він вже третій рік у першому класі. Вчителька сказала, що про все мусить розповісти директору. Барріс образив вчительку, назвавши сопливою, і пішов геть.

Такий перший день у школі здавався Джін дуже бурхливим. Ввечері Джін сказала батькові, що, з його дозволу, до школи більше не піде, не буде ходити, як Юел. Аттікус розповів, що Юели ось уже протягом трьох поколінь – ганьба Мейкомба. Ці люди живуть, як тварини. Боб Юел, батько Барріса пропиває гроші, а діти ходять голодні. Згодом Аттікус і Джін дійшли компромісу: дівчинка погодилася ходити до школи, а батько читатиме з нею щовечора, як раніше, тільки дівчинка не говоритиме про це вчительці.

Цілий рік навчання в школі кінчалося для Джін на півгодини раніше, ніж у Джема, і вона щоразу мчала перелякана повз подвір’я Редлі до свого будинку. Одного разу, пробігаючи повз дім Редлі, дівчинка помітила щось у дуплі їхнього дуба. Там були два пакетики жувальної гумки. Вдома вона спробувала гумку, але прийшов Джем і сказав виплюнути, бо боявся, щоб гумка не була отруєна. Згодом діти у дуплі знайшли невеличкий блискучий пакетик. Там були дві начищені до блиску монети.

Улітку приїхав Діл, якому знову хотілося виманити Страхолюда. Діти почали кататися у старій автомобільній шині, і Джін закотилася на подвір’я Редлі. Налякані, друзі вітекли.

Згодом Джек придумав гру “Страхолюд Редлі”. Всевидько мала бути місіс Редлі, Діл – старим Редлі, Джем був Страхолюдом. Друзі розігрували сценки з життя Редлі, наприклад, як Страхолюд штрикає ножицями ногу батька. Аттікус якось побачив цю гру і відібрав ножиці.

Того літа дівчинка здебільшого проводила вечори в товаристві міс Моді Аткінсон – у неї на веранді, бо хлопці любили бути вдвох. Міс Моді була для Джін трохи добріша за інших. Жінка ненавиділа свій дім, була вдова, любила працювати в саду, пекла найсмачніші пироги в околиці та пригощала ними Джема, Джін і Діла. Одного вечора, Джін запитала міс Моді, чи Страхолюд Редлі ще живий. Жінка сказала, що його звуть Артур, і він ще живий. Міс Моді розповіла дівчинці про Редлі: старий Редлі був з баптистів, які вважали, що будь-яка розвага – гріх. Міс Моді сама була баптистка, але вважала, що деякі занадто буквально розуміють Біблію. Вона пам’ятала Артура Редлі ще хлопчиком, з нею він завжди був люб’язний.

Наступного дня Джем і Діл задумали передати Страхолюду записку. Джем збирався причепити записку на вудку і просунути крізь віконниці. Джим мала вартувати за тильною стороною подвір’я, а Діл мав дзвонити дзвіночком, якщо хтось йтиме вулицею. У записці хлопці написали, щоб Артур хоч зрідка виходив з дому і розповідав, що він там робить. Хлопці ще написали, що куплять йому морозива. Затію дітей викрив Аттікус. Він не сварився, але пояснив, що цю нерозумну гру треба припинити, і дозволити Редлі жити так, як вони хочуть, бо це їх право.

Наприкінці літа, коли Діл мав від’їжджати, друзі вирішили зазирнути у вікно Редлі, щоб побачити Страхолюда. Хлопці почекали до вечора і вирішили, що найкраще пролізти під дротяною огорожею з тильного боку подвір’я Редлі.