Федір Достоєвський — Злочин і кара (детальний переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

На початку червня, коли на вулицях Санкт-Петербурга було спекотно і душно, Родіон Раскольников вийшов зі своєї комірчини і обережно спустився сходами, аби не зустрітися з квартирною хазяйкою, у якої юнак винаймав своє вбоге помешкання. Він жив дуже бідно, одяг його давно зносився, він нещодавно кинув університет і жив у злиднях, не маючи навіть чим заплатити за кімнату. Вийшовши з дому, Раскольников попрямував до старої лихварки, аби взяти в неї грошей під заставу. В голові у нього визріває план, який він уже кілька місяців обдумує, готуючись реалізувати. Він знає, скільки кроків відокремлюють його будинок від будинку лихварки, раптом його вражає думка, що його капелюх надто впадає в очі. Він з огидою думає, що отак яка-небудь незначна деталь здатна все зіпсувати. Спека тільки погіршує його нервове збудження, часом Родіон думає відмовитися від свого задуму: “все це гидко, гидко, гидко!”, думає він. Але потім знову подумки повертається до задуманого, мимохідь помічаючи, що в будинку старої звільняється квартира, — отже, залишиться тільки одна зайнята… Сама стара, Альона Іванівна, живе у двокімнатній квартирі зі своєю сестрою, безмовною і покірною Лизаветою, яка перебуває в Альони Іванівни в “повному рабстві” і “щохвилини ходить вагітна”.

Залишивши старій срібний годинник і отримавши значно менше грошей, ніж планував, Раскольников заходить до пивної, де знайомиться з Семеном Захаровичем Мармеладовим. Мармеладов, брудний і постійно п’яний, розповідає новому знайомцю про своє життя, про звільнення зі служби, про родину, яка потерпає від бідності. Дружина Мармеладова Катерина Іванівна має трьох дітей від першого шлюбу, вона вдова офіцера, після смерті чоловіка залишилась без коштів, тож від безнадії та скрути погодилась вийти заміж за Мармеладова. Дочка ж самого Мармеладова Соня змушена була піти на панель, щоб якось допомогти зведеним брату і сестрам та Катерині Іванівні. Мармеладов бере гроші у Соні, краде останнє з дому, щоб черговий раз пропити, постійно плаче і кається, в усьому звинувачує себе, але пити не припиняє. Раскольников відводить чоловіка додому, де зчиняється скандал. Ідучи звідти ще більш пригнобленим від почутого та побаченого, Родіон лишає на підвіконні кілька монет.

Наступного ранку Родіон отримав довгий лист від матері. Вона пояснює, чому так довго не писала і не мала можливості надіслати синові грошей. Аби допомогти йому, сестра Раскольникова Дуня пішла служити до панів Свидригайлових, де взяла в борг сто рублів наперед, тому й не могла звільнитися, коли Свидригайлов почав чіплятися до неї. Марфа Петрівна, дружина Свидригайлова, дізналася про наміри чоловіка, але в усьому звинуватила дівчину, осоромивши її на все місто. За якийсь час у її чоловіка прокинулось сумління і він показав дружині лист Дуні, в якому вона відкидає усі пропозиції Свидригайлова і просить його подумати про Марфу Петрівну. Тоді пані Свидригайлова відвідує усі родини в місті, розповідаючи про цю прикру помилку і намагаючись поновити репутацію Дуні. Тим часом, пише мати Родіонові, для Дуні знаходиться чоловік — радник Петро Петрович Лужин. Жінка намагається описати Лужина з позитивного боку, але Раскольников добре розуміє, що цей шлюб влаштовано тільки через те, що Дуня понад усе любить брата і прагне допомогти йому коштами і можливою кар’єрою за допомогою Лужина. Мати описує Лужина як людину пряму і відверту, пояснюючи це словами самого Лужина, який, не соромлячись, сказав, що хоче одружитися з жінкою чесною, але неодмінно бідною, бо чоловік не повинен бути зобов’язаний дружині, а навпаки — дружина має бачити в чоловікові свого добродійника. Незабаром, повідомляє мати Родіона, Лужин відвідає Петербург у справах, тож Раскольников має з ним познайомитись. За якийсь час і вони з Дунею приїдуть до нього. Родіон дочитує лист із обуренням і твердим наміром не дозволити цього шлюбу, бо Дуня відверто продає себе, купуючи тим добробут брата. Як вважає Родіон, це ще гірше, ніж учинок Соні Мармеладової, яка рятує голодних дітей від смерті. Він думає про майбутнє, але розуміє, що, поки він закінчить університет і зможе влаштуватися на роботу, мине ще багато часу, і він із відчаєм замислюється над долею сестри та матері. Тоді до нього знов повертається думка про лихварку.

Раскольников виходить із дому і безцільно блукає містом, розмовляючи сам із собою. Раптом він помічає п’яну змучену дівчину, яка йде бульваром. Він розуміє, що її просто споїли, збезчестили і викинули на вулицю. Коли до дівчини намагається підійти якийсь товстий чоловік, Раскольников розуміє його брудні наміри і кличе городового, дає грошей на візника, щоб відвезти дівчину додому. Розмірковуючи про долю дівчини, він розуміє, що вже не може її врятувати. Раптом він згадує, що виходив з дому з наміром зайти до свого університетського товариша Разуміхіна, але вирішує відкласти візит до того часу, “коли вже з тим буде закінчено”… Родіон лякається власних думок, не в змозі повірити, що справді вже все вирішив. Він знервований і наляканий, довго блукає, аж поки не падає на траву знесилений і не засинає. Він бачить сон, у якому він, хлопчик років семи, йде з батьком і бачить кобилу, запряжену у віз. Хазяїн кобили Миколка, п’яний і збуджений, запрошує всіх сідати у віз, але кобила стара і не може зрушити з місця. Він б’є її батогом, до побиття долучаються й інші, і оскаженілі п’яні люди забивають тварину на смерть. Маленький Родіон плаче, підбігає до померлої кобили і цілує її у морду, він кидається з кулачками на Миколку, але батько підіймає його на руки і несе геть. Прокинувшись, Раскольников з полегшенням розуміє, що це жахіття — тільки страшний неприємний сон, але його не полишають важкі думки. Невже він справді вб’є лихварку? Невже він спроможний це зробити, дійсно візьме сокиру і битиме по голові? Ні, він не може, він цього не витримає. Від цієї думки на душі в юнака легшає. Тут він бачить сестру лихварки Лизавету, яка домовляється зі знайомими, що прийде до них завтра о сьомій у якихось справах. Це означає, що стара завтра ввечері буде сама, і це повертає Раскольникова до старих думок, він розуміє, що тепер усе вирішено остаточно.

Раскольников згадує, як півтора місяці тому почув випадково розмову офіцера та студента, які обговорювали ту лихварку. Студент говорив, що вбив би її і пограбував без жодного докору сумління, бо стільки людей потерпають від злиднів, стільки добра можна зробити на гроші старої, та й чого варте її життя на загальних вагах. Але на питання офіцера, чи міг би він сам убити лихварку, той студент відповів, що ні. Ця випадкова розмова двох незнайомих людей дуже сильно тоді вплинула на Родіона.

Наступного дня Раскольников не може зібрати докупи своїх думок, він готується до вбивства: пришиває петлю на внутрішній бік пальта, щоб сховати в неї сокиру, готує “заставу” — звичайну залізку загортає В папір і перев’язує мотузкою, щоб відвернути увагу старої. Раскольников краде у двірника сокиру й обережно, не поспішаючи, аби не привернути уваги, прямує до будинку лихварки. Підіймаючись сходами, він помічає, що квартира На третьому поверсі порожня, там іде ремонт. Лихварка відчиняє Раскольникову; коли вона повертається до нього спиною, він б’є її по голові, потім знову і знову, бере її ключі і нишпорить по квартирі, напихаючи кишені грошима та заставами. Його руки тремтять, він хоче покинути все і піти. Аж раптом чує шум і стикається з Лизаветою, яка повернулася додому. Вона навіть не підіймає руки, щоб захиститися, коли бачить його із сокирою. Він убиває сестру лихварки, намагається змити кров з рук та сокири. Аж раптом помічає, що вхідні двері весь цей час були відчинені, він лає себе за неуважність і зачиняє їх, проте згадує, що треба тікати, і знову відчиняє, стоїть прислухаючись. Раскольников чує якісь кроки, він зачиняється зсередини, тільки коли люди підіймаються на третій поверх. Відвідувачі дзвонять у двері і дуже дивуються, що ніхто не відчиняє, адже стара ніколи не виходить із дому. Вони вирішують, що щось сталося, й один з них йде кликати двірника. Другий, постоявши, теж іде. Тоді Раскольников кидається геть з квартири і, заховавшись на третьому поверсі за дверима порожнього помешкання, поки незнайомці підіймалися з двірником нагору, вибігає з дому на вулицю. Родіон нажаханий і не знає, що ж тепер робити. Він повертається до себе, кидає у кімнаті двірника сокиру, яку вкрав до того, і, піднявшись до себе в кімнату, знесилений падає на ліжко.

ЧАСТИНА ДРУГА

Раскольников прокидається рано-вранці. Він нервується, його морозить. Намагаючись знищити сліди крові на одязі, він згадує, що речі, які він вкрав, так і лежать в нього по кишенях. Він кидається в паніці, нарешті вирішує сховати їх за відірваний шматок шпалер у кутку, але розуміє, що так видно, так не ховають. Його раз по раз кидає в сон і якесь нервове заціпеніння. Аж тут стукають у двері, принесли повістку з поліції. Раскольников виходить з дому, його стан погіршує невимовна спека. Йдучи до поліції, він вирішує розповісти все про злочин. Коли катуватимуть, він стане на коліна і все розповість. Але його викликали до квартального не через це, а через борг хазяйці квартири. Йому стає легше, його сповнює тваринна радість. Він спостерігає за писарем, за людьми навколо, за пишною дамою Луїзою Іванівною, на яку кричить помічник квартального. Сам Раскольников в істеричному збудженні починає розповідати про своє життя, про те, як збирався одружитися з дочкою хазяйки, але вона померла від тифу, розповідає про свою матір і сестру. Його не слухають і примушують писати розписку, що він сплатить борг. Він дописує, але не йде, хоча його більше не затримують. Йому спадає на думку розповісти про свій злочин, але він вагається. Випадково він чує розмову про вчорашнє вбивство старої та її сестри Лизавети. Раскольников намагається піти, але втрачає свідомість. Отямившись, він говорить, що хворий, хоча всі навколо дивляться на нього підозріло. Раскольников поспішає додому, бо треба будь-що позбутися речей, він хоче викинути їх десь у воду, але усюди люди, тому він ховає речі під камінь в одному з глухих дворів. Він іде до Разуміхіна.