Елеонор Портер — Поліанна (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Події відбуваються у містечку Белдінґсвіл, штат Вермонт.

МІС ПОЛІ

Одного червневого ранку міс Полі Гаррінґтон наказала кухарці піти на горище і прибрати кімнатчину біля сходів. Дівчина Ненсі, яка працювала кухаркою у міс Полі тільки два місяці, намагалася догодити міс Полі, хоч це було важко. Ненсі змушена була працювати у міс Полі, бо втратила батька, а мати лишилася з трьома маленькими дітьми на руках (не рахуючи Ненсі). За два місяці роботи Ненсі знала, що господиня – строга жінка, яка ніколи не усміхається.

Кімнатчина готувалася для небоги міс Полі, 11-річної дівчинки Поліанни Вітьєр. Недавно міс Полі прийшов лист з далекого містечка на Заході, у якому повідомлялося, що преподобний Джон Вітьєр помер, лишивши сиротою дівчинку. Усе його майно – лише кілька книжок, бо він був пастирем маленької місіонерської церкви і отримував дуже скромну платню. Джеремая О. Байт, яка написала листа, просила міс Полі взяти дівчинку, аби вона виховувалася серед родичів на Сході.

Міс Полі погодилася прийняти дівчинку з почуття обов’язку. Поліанна була дочкою її старшої сестри Дженні, яка колись, наперекір родині, вийшла заміж за пастиря і подалася з ним на південь. Тоді міс Полі було лише 15 років і вона була тоді наймолодша в сім’ї. Батьки не схотіли знатися з дружиною місіонера. Деякий час Дженні ще сама писала; вони знали, що останню дитину (решта дітей її повмирали) Дженні назвала Поліанна – на честь двох своїх сестер Полі та Анни. За кілька років Гаррінгтони отримали сповіщення від самого священика, де він повідомляв про смерть дружини.

Зараз Міс Полі було 40 років. Вона була самотня, бо батьки і сестри уже повмирали. Протягом багатьох років вона сама давала лад садибі й чималим грошам, що їх батько залишив у спадок.

СТАРИЙ ТОМ І НЕНСІ

Ненсі не подобалося, що міс Полі виділила дівчинці кімнатку на горищі, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Коли в куховарки була вільна хвилинка, вона поговорила зі старим Томом, який багато років висапував будяки та підрівнював лопатою доріжки у садибі. Коли Том дізнався, що приїде небога міс Полі, то здогадався, що це дочка Дженні. Про міс Джені Том згадував, як про янгола. Томові стало цікаво, як міс Полі уживатиметься з дитиною. Ненсі дізналася від старого, що міс Полі колись мала хлопця, вони посварилися, він ще й досі живе у їхньому містечку, а міс Полі колись була справжня краля.

ПРИЇЗД ПОЛІАННИ

У належний час прийшла телеграма, що Поліанна приїде в Белдінґсвіл. Прочитавши телеграму, міс Полі обдивилася кімнатку на горищі, де було лиш ліжечко, два стільці зі спинками, вмивальниця, комод без дзеркала і невеличкий столик. У кімнаті літом було дуже жарко. Захисних сіток від комах на вікнах не було, тому вони не відчинялися.

Тітка не поїхала зустрічати дівчинку, а відправила Ненсі і Тімоті – сином Тома. У містечку приказували, що коли старий Том – права рука міс Полі, то Тімоті – її ліва рука. Тімоті був юнаком доброї вдачі, ще й симпатичний.

Ненсі з хлопцем зустріли Поліанну на станції. Дівчинка була худорлявою, у сукенці в червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами. Поліанна мала миле веснянкувате личко.

Дівчинка дуже радісно зустріла Ненсі та прийняла її за тітку Полі. вона радо їхала до нового дому, не вгавала й сипала запитаннями та коментарями. Поліанна пояснила, що вона не в чорній сукні, а в червоній в клітинку, бо серед останніх пожертвуваних у місію речей просто не виявилося чорної сукні, але все одно треба радіти. Ненсі не розуміла, чому тут радіти. Поліанна пояснила, що радіє, бо татко пішов на небо, хоч їй дуже його бракує. Ненсі призналася, що вона не її тітка, а проста служниця. Поліанна не засмутилася, вона раділа, що зустріч з тіткою попереду.

Дівчинка розпитувала про будинок тітки і дізналася, що там повно розкоші, якої вона досі не знала. А Ненсі хвилювалася, що цій дитині буде не до веселощів під одним дахом зі своєю тітонькою.

КІМНАТЧИНА НА ГОРИЩІ

Міс Полі Гаррінгтон холодно зустріла дівчинку і лише простягла їй руку, але Поліанна сіла їй на коліна і почала дякувати за все. Тітка попередила, щоб дівчинка не згадувала у будинку про свого батька. Поліанна пішла за тіткою до своєї кімнати і на очі їй навернулися сльози. вона йшла і бачила килими, меблі, обшиті атласом, картини у золочених рамах. Дівчинка не стрималася і сказала: “Ви, напевне, дуже щасливі, що такі багаті!” Після цих слів тітка була ще більше впевнена у правильності свого наміру поселити дівчинку на горищі.

Дівчинка була вражена, коли побачила голі стіни, голу підлогу і голі вікна своєї кімнати. Залишившись на самоті, вона заплакала. Такою її за кілька хвилин застала Ненсі. Дівчина допомогла Поліанні розпакувати книжки, латану білизну і кілька вбогих сукенок. Дівчинка заспокоїлася і раділа, що з вікном прекрасний краєвид.

Коли Ненсі вийшла, дівчинка відчинила вікно, впустивши мух, і злізла деревом, яке росло під вікном, на землю. Поліанна добре лазила по деревах. Опинившись позаду великого будинку, вона побачила садок, у якому працював Том. Перебіжками Поліанна проскочила повз нього і почала свою мандрівку. Коли Ненсі задзвонила у дзвіночок, сповіщаючи про вечерю, дівчинки вдома вже не було. Тітка наказала не кликати дівчинку, а нагодувати її на кухні молоком і хлібом, коли спуститься. Після вечері Ненсі при першій нагоді прокралася на горище до кімнатчини кухонними сходами. Поліанни не було, і Ненсі кинулася на пошуки.

ГРА

Ненсі знайшла дівчинку на скелі, що була недалеко від будинку. Служниця попередила, що замість вечері Поліанну чекає молоко і хліб. Дівчинка все одно раділа, бо дуже любила хліб, молоко і вечеряти на кухні. “Вам аби тільки порадіти”, – сказала Ненсі. Тоді Поліанна розповіла, що це така гра, що називається просто радіти. Гратися у цю гру навчив її тато. Все почалося з того, що якось разом із місіонерськими пожертвами надіслали милиці, хоч вона дуже хотіла ляльку. Тато навчив її, що треба радіти з того, що ці милиці їм не потрібні. Тепер дівчинка надіялася, що тітка теж захоче грати в цю гру. Ненсі пообіцяла, що вона також гратиме у цю гру.

Поліанна з величезним апетитом впоралася із хлібом та молоком. Тоді на пропозицію Ненсі пішла до вітальні, де її тітка сиділа й читала. Тітка гадала, що дівчинка покається, але Поліанна сказала, що дуже любить хліб із молоком, а Ненсі їй дуже подобається. Перед сном Поліанна ніжно обняла тітку і сказала, що їй тут дуже гарно. “Помилуй, Господи, мою душу, – упівголоса мовила міс Полі, коли дівчинка вийшла. – Що за незвичайна дитина? – І спохмурніла: “Вона рада, що я її покарала, і просить “щоб я не робила собі з цього клопоту”. А чверть години по тому в кімнатчині на горищі самотня дівчинка ридала, притуливши до себе подушку.

ДО ПИТАННЯ ПРО ОБОВ’ЯЗОК

Зранку Поліанна побачила зі свого вікна тітоньку біля троянд. Дівчинка побігла до тітки і сказала, що та виглядає так гарно, що захотілося обійняти її. Тітка дала Томові роботу і пішла, а старий зрадів, побачивши дочку Джені. Том сказав дівчинці, що знав її маму ще з тих пір, коли вона була менша від неї. Поліанна попросила розповісти про маму, але не встигла послухати, бо потрібно було йти на сніданок.

Сніданок почався спокійно, але раптом тітка помітила мух. Виявилося, що їх впустила Поліанна через своє вікно. Тітка не могла зрозуміти, навіщо дівчинка підняла вікна, хоча на них іще немає захисних сіток від комах. Міс Полі пояснила дівчинці, що вікна треба тримати зачиненими, доки не привезуть ті сітки. Тітка навіть дала Поліанні тоненьку брошурку про мух і їхню шкоду.

Згодом міс Полі прийшла на горище переглянути одяг Поліанни і була здивована, коли дівчинка зустріла її вибухом непідробного захоплення від брошурки про мух.

Тітка не знайшла жодної нормальної речі у гардеробі небоги, бо весь одяг був пожервою. Тітка сказала, що восени дівчинка піде у школу, а тепер щодня читатиме їй уголос по пів години. Також вона має вчитися основам музики і шиттю. Вислухавши усе, Поліанна запитала: “Коли ж я житиму?” Для дівчинки це означало робити те, що хочеш: гратися надворі, читати книжки (звичайно ж, про себе), видиратися на гори, розмовляти з містером Томом у садку, з Ненсі, роздивлятися людей, і будинки, і ще тисячі інших дивовижних речей. Тітка пообіцяла, що час для ігор буде, і тоді Поліанна почала дякувати і говорити, як любить тітку, хоч тепер подальше існування уявлялося їй безперервним виконанням обов’язку.

ПОЛІАННА І ПОКАРАННЯ

Тімоті відвіз міс Полі та її небогу до чотирьох-п’ятьох найбільших крамниць за пів милі від садиби. Купівля нового одягу для дівчинки викликала у всіх неймовірне збудження. Поліанна випромінювала навколо себе усмішки та сердечну любов, бо як пояснила вона одному продавцеві: “Це так чудово – купувати новенький одяг, тоді як раніше ви не мали нічого, крім місіонерських пожертв та Жіночої допомоги…”.

Після покупок на Поліанну чекала вечеря, приємна розмова в садку зі старим Томом та з Ненсі, поки тітонька Полі пішла до сусідки. Старий Том розповів Поліанні багато цікавого про її маму, а Ненсі переповіла про маленьку ферму Корнер за шість миль звідси, де жила її матінка та любі братик і сестрички.

Вночі дівчинка ніяк не могла заснути, бо в кімнаті було жарко. Тому Поліанна рушила дахом до тітчиного солярію. Вона прихопила мішки з зимовим одягом тітки, щоб мати матрац, подушку і ковдру. Поліанна раділа, що сіток ще не привезли, бо могла лежати і дивитися на зорі. Та перепуджена міс Полі помітила дівчинку на даху, подумавши, що то злодії. Міс Полі покликала Тома і Тімоті, а коли дівчинка спустилася, змушена була спати з тіткою. Поліанна раділа, бо мріяла спати поруч із кимсь рідним. Тітка дивувалася, що її покарання сприймалося як найвища нагорода.

ПОЛІАННА ЙДЕ В ГОСТІ

Поліанна шила, грала на піаніно, читала вголос, а також вчилася готувати на кухні. Але вона мала час “жити”. Майже щодня з другої до шостої дівчинка займалася тим, що їй подобалося.