Джон Бойн — Хлопчик у смугастій піжамі (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

БРУНО РОБИТЬ ВІДКРИТТЯ

Головний герой роману – хлопчик Бруно, який живе у Берліні, одного дня довідується від матері, що вони змушені переїхати, адже цього вимагають службові обов’язки його батька. Тиждень тому у їхньому чудовому п’ятиповерховому будинку обідав Фурор. Батько Бруно був людиною, на яку потрібно зважати, і у Фурора були великі сподівання на нього. До будинку Бруно завжди приходило багато людей – чоловіків у чудернацьких одностроях, жінок із друкарськими машинками. Хлопчик не знав конкретно професії свого батька, хоч знав, ким працюють батьки трьох його найкращих друзів: батько Карла продавав зелень, батько Даніеля був вчителем, а батько Мартіна був шеф-кухарем. Бруно не хотілося переїжджати, він був не проти, якби відправили лише його сестру Гретель, бо вона була Безнадійним Випадком і лише створювала проблеми для нього. Кухарка, дворецький Ларс і служниця Марія теж мали їхати з сім’єю Бруно.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

НОВИЙ БУДИНОК

Новий будинок стояв серед порожнього, занедбаного місця, мав лише три поверхи, навколо не було інших вулиць, ніде не було крамниць. Бруно мав надію, що вони таки повернуться назад. Хлопчик сумував за своїми трьома найкращими друзями. Він наважився спитати Марію, що вона про все це думає. Та вона вважала, що їй не слід про це судити. Коли хлопчик почув, що двері кімнати матері й батька ледь відчинилися, він налякався, чи суворий батько не почув його нарікань. Але то був не батько, з кімнати вийшов якийсь молодий чоловік в однострої. Він здавався дуже серйозним, ніс ящик, але на мить зупинився і коротким кивком привітався з Бруно. Марія висловила припущення, що це один з солдатів батька, і порадила Бруно триматися якомога далі від них.

У кутку кімнати хлопчика було вікно в стелі, що опускалося на стіну. Бруно глянув у це вікно і побачив щось таке, від чого йому стало дуже холодно й страшно.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

БЕЗНАДІЙНИЙ ВИПАДОК

Сестра Бруно – Гретель, була на три роки старша. Вона мала велику колекцію ляльок, а її подруги насміхалися з Бруно і говорили, що йому не 9 років, а лише 6. Бруно дуже страждав, бо він справді був нижчим за однолітків.

У перший день в новому будинку Бруно зайшов до кімнати Гретель, яка саме розкладала своїх ляльок. Дівчині теж було тут не дуже приємно. Вона пояснила братові, що цей дім називається Геть-Звідси. Назва така, тому що попередній мешканець погано виконував свою роботу й хтось сказав – геть його звідси.

Бруно пожалівся сестрі, що йому сумно без Карла, Даніеля й Мартіна. Потім він побачив у кімнаті сестри таке ж саме вікно, як у своїй. Виглянувши, він побачив автомобіль, у якому вони сюди приїхали, а також три або чотири інших, вони належали солдатам, що працювали на батька. Далі була під’їзна дорога й ліс, який Бруно захотілося дослідити. Раптом хлопчик сказав сестрі, що тут є інші діти. Він повів її у свою кімнату і показав те, що було видно через його вікно.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ЩО ВОНИ ПОБАЧИЛИ У ВІКНО

Бруно і Гретель побачили крізь вікно багато чоловіків, дідів, хлопців і хлопчиків. Дівчина здивувалася, що там не було жодної жінки чи дівчинки. Всі ці люди були за огорожею. Під самим віконцем Бруно був великий сад, а за двадцять футів далі від саду була висока загорожа з колючого дроту, що тяглася понад усім будинком і загиналася вгорі.

Гретель мала дванадцять років і вважалася однією з найрозумніших дівчаток у своєму класі, але не могла зрозуміти, що тут відбувається. Зрештою вона сказала, що за дротом сільська місцевість. Брат і сестра дивилися на людей, які шикувалися в чергу й штовхали тачки з одного кінця табору в другий, іноді вони зникали, обминаючи ту або ту одноповерхову хатину. Деякі підтримували себе милицями, і в багатьох були забинтовані голови. Інші тримали в руках лопати, й солдати вели їх до якогось місця, де їх було вже не видно. Найбільше Бруно хвилювало те, чому усі були вдягнені однаковісінько: у смугасті піжами й у смугасті шапочки на головах.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

ЗАХОДИТИ КАТЕГОРИЧНО НЕ ДОЗВОЛЕНО

Відколи вони прибули у свій новий дім, Геть-Звідси, Бруно не бачив батька. Якось внизу будинка почувся страхітливий галас і тупотіння ніг унизу. Бруно вийшов у коридор подивитися згори. Батько стояв біля кабінету з п’ятьма чоловіками в одностроях. Пізніше хлопець зайшов до батька в кабінет. Батько приязно зустрів сина і почав переконувати, що Геть-Звідси – їхній новий дім. Про повернення він не хотів говорити, хоч Бруно переконував, що вони мусять повернутися, бо в Берліні залишилися дідусь і бабуся. Розмова закінчилася тим, що батько наказав Бруно просто змиритися з тим, що вони залишаються жити тут. Коли хлопчик йшов, то спитав, хто ці люди за огорожею. Батько відповів, що це взагалі не люди. Хлопчик відчинив двері, й батько на мить покликав його назад, щоб сказати “Хайль Гітлер!”.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

СЛУЖНИЦЯ, ЯКА КОШТУВАЛА ЇМ НЕДЕШЕВО

Через кілька днів Бруно пожалівся Марії. Він знав її майже протягом усього свого життя. Служниця сказала, що батько знає, як для них має бути краще. Коли Бруно сказав, що батько дурний, Марія налякалася, щоб їх не почули. А потім розповіла, що батько – хороший чоловік, який про всіх дбає. Мати Марії знала його, ще коли він був хлопчиком. Вона працювала у бабусі Бруно, була її костюмером, коли бабуся була молодою й гастролювала Німеччиною. Після того, як бабуся перестала виступати, мати Марії одержувала від неї невеличку пенсію, але часи тоді були тяжкі, тому батько Бруно запропонував Марії роботу. Через кілька місяців Маріїна мати тяжко захворіла, потім померла, але всі видатки оплатив батько Бруно. Після цієї розмови Бруно почав ставитися до Марії з більшою повагою.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

ЯК МАТИ ПРИПИСАЛА СОБІ ЧУЖІ ЗАСЛУГИ

Через кілька тижнів Бруно вирішив зробити гойдалку на дубі біля будинку, але для цього потрібно було знайти мотузку і шину. Того ранку ані матері, ані батька не було вдома. Коли хлопець вийшов із дому, то побачив, що Гретель розмовляє з лейтенантом Котлером і голосно регоче. Лейтенант Котлер був тим самим молодим офіцером, якого Бруно бачив першого дня свого перебування в Геть-Звідси. Після того Бруно бачив його не раз – він прибігав у дім і вибігав із нього, так ніби був його власником. Бруно знав, що батько не любив лейтенанта Котлера.

Котлер завжди називав Бруно “малим чоловічком”, але хлопець все ж таки закрив очі на образи і попросив шину. Тут Котлер побачив Павела – старого чоловіка, який наприкінці дня приходив допомагати чистити картоплю для приготування обіду, перш ніж одягав свою білу курточку й прислуговував за столом. Котлер заговорив з Павелом зухвалим тоном, попри те, що годився в онуки цьому чоловікові. Лейтенант наказав старому відвести Бруно до складу і принести сюди шину, яку хлопець собі вибере.

Через дві години Бруно гойдався на шині і упав обличчям на землю. Коли він сів, колесо з шиною повернулося й ударило його по голові. Павел помітив, як стався нещасливий випадок, прибіг і заніс хлопця до кухні. Вдома був лише Павел. Він приніс аптечку і зробив усе що слід. Бруно був здивований, коли Павел признався, що він насправді лікар. Чоловік був дуже худий, із довгими пальцями й кутастими рисами. Вони розмовляли, коли повернулася мама. Почувши її голос, Павел швидко повернувся до своєї роботи. Бруно розповів мамі, як Павел допоміг йому. Вона відправила хлопчика у свою кімнату, але він встиг почути, що мама подякувала Павелу і сказала: “Якщо комендант запитає, ми скажемо, що рану Бруно прочистила я.”.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

ЧОМУ БАБУСЯ РОЗГНІВАЛАСЯ

Двома людьми, яких Бруно в Геть-Звідси бракувало найбільше, були його дідусь Маттіас і бабуся Наталі. Дідусеві було 63 роки, протягом усього свого життя він тримав ресторан у центрі міста. Бабусі було 62 роки, вона вміла гарно співати, колись грала на сцені. На кожне Різдво та на кожен день народження вона створювала для себе і внуків невеличку п’єсу, яку вони розігрували перед матір’ю, батьком та дідусем. Остання п’єса, яку вони ставили, закінчилася катастрофою… Десь за тиждень до того в домі запанувало велике збудження, бо батька почали називати комендантом. А ще перед цим до них приходили обідати Фурор і вродлива білява жінка. На Різдво батько вдягнув свій новісінький однострій, але бабуся не була цим вражена і сказала, що хибно вихована свого сина, що він не усвідомлює, що означає його мундир: він гарно вдягається, але творить жахливі речі. Ці слова чули Бруно і Гретель. Все закінчилося тим, що бабуся пішла з вечері зі словами: “А коли я бачу тебе в цьому мундирі, то мені хочеться виколоти собі очі!”. Після цього Бруно не часто бачився з бабусею й навіть не мав змоги попрощатися з нею, перш ніж переселився до Геть-Звідси.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

БРУНО ПРИГАДУЄ, ЯК ВІН ТІШИВСЯ ДОСЛІДЖЕННЯМИ

Солдати приходили щодня, влаштовуючи наради в кабінеті батька, який досі залишався неприступним для Бруно. Лейтенант Котлер досі розгулював будинком, розмовляв з Гретель, або про щось шепотівся в кімнатах із матір’ю. Павел приходив у дім щодня, чистив картоплю та моркву, а потім одягав білий піджак і прислуговував за обіднім столом. До дітей почав приїжджати вчитель на ім’я гер Ліст. Бруно було так сумно, що він вирішив здійснювати дослідження. Хлопчик знайшов пальто та старі черевики і покинув будинок. На лавці біля будинку він прочитав табличку: “Установлена на честь відкриття табору… — він завагався, — “Геть-Звідси… Дев’ятнадцятого червня сорокового року”.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

ТОЧКА — ПЛЯМА — КЛЯКСА — СИЛУЕТ, ЩО ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ХЛОПЧИКА

Прогулянка понад загорожею з колючого дроту забрала в Бруно набагато більше часу, ніж він сподівався. Він ішов і йшов, поки будинок зник із поля зору остаточно. Ідучи вже годину, він побачив маленьку точку, яка перетворилася на пляму, потім на кляксу, й зрештою стала схожою на хлопчика, який сидів і про щось думав.

Бруно привітався з хлопчиком, який був меншим від нього.