Чарлз Діккенс — Різдвяна пісня в прозі (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

КУПЛЕТ ПЕРШИЙ

ПРИВИД МАРЛІ

Події відбуваються у Лондоні, де Ібензер Скрудж та Джейкоб Марлі довгі роки були компаньйонами. Скрудж був єдиним, хто провів Марлі на цвинтар, коли той помер 7 років назад. Смерть друга зовсім не вразила Скруджа, і в день похорону він уклав вельми вигідну оборудку.

Скрудж був справжнім скнарою з кам’яним серцем. Душевний холод заморозив ізсередини старечі риси його обличчя, загострив гачкуватий ніс, зморщив шкіру на щоках, скував ходу, змусив посиніти губи й почервоніти очі, зробив крижаним його скрипливий голос.

Одного разу, на Святвечір, старий Скрудж працював у себе в конторі і наглядав за своїм клерком, який у темній комірчині переписував папери. Скрудж дуже економив паливо, тож клерк мерз і грівся хіба своїм білим вовняним шарфом.

Раптом у контору влетів племінник Скруджа, який весело привітав дядька з Різдвом. Племінник прийшов запросити Скруджа до себе на святковий обід, та старого таке не цікавило. Скрудж сказав, що Різдво — це нісенітниця, і він радше завітає до дідька лисого. Привітавши клерка з Різдвом, племінник пішов додому, зовсім не втративши святкового настрою.

Тим часом прийшли два нові відвідувачі. Вони пред’явили свої документи і попросили Скруджа у ці святкові дні пожертвувати дещо для бідних і знедолених. Скрудж відповів, що не збирається жертвувати для ледарів і йому все одно, чи хтось помре з голоду. Зрозумівши, що наполягати марно, джентльмени пішли.

Місто готувалося до свята, і якийсь хлопчик припав носом до замкової щілини Скруджевої контори, бажаючи поколядувати. Скрудж так рішуче схопив лінійку, що співак одразу ж утік.

Нарешті час було закривати контору. Довідавшись від клерка, що той завтра хоче святкувати Різдво, а не йти на роботу, Скрудж наказав післязавтра з’явитися якомога раніше. Бідний клерк замотався у свій білий шарф і щодуху помчав додому. У нього навіть не було пальта, бо він не міг дозволити собі таку розкіш.

Скрудж пообідав у таверні і скоротав решту вечора за прибутково-видатковою книгою. Потім він пішов додому спати. Чоловік жив у квартирі, що належала колись його покійному компаньйонові. Квартира знаходилася в будинку, де, крім Скруджа, ніхто не жив, а всі інші приміщення винаймалися під контори.

На вхідних дверях, на місці дверного молотка, Скруджу раптом привиділося обличчя Марлі. Старого це вразило і налякало. Піднімаючись вгору величезними сходами, йому приверзлося, ніби поперед нього сходами рухається похоронний екіпаж. Скрудж пройшовся по кімнатах, щоб упевнитися, що все гаразд. Задовольнившись оглядом, старий замкнув двері в квартиру на два оберти ключа, чого досі за ним не спостерігалося. Потім він зняв краватку, вдягнув халат, нічний ковпак та домашні туфлі і сів біля каміна поїсти вівсянки.

Камін був старовинний, і на кахлях були зображені сцени зі Святого Письма. Та Скруджу на кожному кахлю привиджувалося обличчя Марлі. Тут раптом усі дзвіночки, які були в будинку, почали дзвонити. Потім почувся брязкіт заліза. Скоро перед Скруджем з’явився привид, який легко проникнув у кімнату крізь замкнені двері. Полум’я, що вже зовсім погасло в каміні, раптом яскраво спалахнуло, немов хотіло вигукнути: “Я впізнаю його! Це — Дух Марлі!” — і знову померкло.

Марлі оперізував довгий ланцюг, який волікся по підлозі. Ланцюг був із ключів, навісних замків, скарбничок, документів, ґросбухів і важких гаманців із залізними застібками. Тіло привида було прозоре.

Спершу Скрудж зовсім не повірив своїм очам, вважаючи, що з’їв щось не те і йому привиджується. Щоб довести, що він справжній, привид раптом страшно закричав і несамовито й моторошно загримів ланцюгами. Скрудж ледве не знепритомнів. Потім привид розмотав свою хустку на голові, і в нього відвалилася щелепа. Заламавши руки, Скрудж упав на коліна і почав просити пощади.

Привид розповів, що носить ланцюг, який сам скував собі при житті, а прийшов сюди, щоб зі Скруджем не сталося такого ж. Він не міг довго затримуватися тут, бо його чекали довгі роки виснажливих мандрів і каяття. У ці дні, коли рік добігав кінця, привид особливо страждав. Він говорив, що головною справою людини має бути турбота про ближнього, суспільне благо, милосердя, жаль, щедрість. Привид повідомив Скруджу, що скоро його відвідають: перший Дух з’явиться завтра рівно о першій, другий прийде наступної ночі також о першій, а третій — на третю добу опівночі.

Дух Марлі взяв зі столу свою хустку і знову обмотав нею голову. Відтак привид позадкував до вікна, яке відчинилося, і приєднався до безлічі таких самих, як він. Скрудж глянув у вікно. Примари всі були в ланцюгах і жахливо стогнали, багатьох з них старий знав за життя. Коли привиди зникли, Скрудж зачинив вікно і, відчувши втому, повалився на ліжко й заснув.

КУПЛЕТ ДРУГИЙ

ПЕРШИЙ ІЗ ТРЬОХ ДУХІВ

Коли Скрудж прокинувся, була майже перша ночі. Старий не міг повірити, що проспав ледь не цілу добу.

Рівно о першій годині чиясь невидима рука відкинула з нього ковдру. Скрудж, схопившись із ліжка, побачив перед собою дуже дивну істоту, схожу на дитину, але ще більше на старого. Привид мав довге біле волосся, як у дуже літньої людини, однак обличчя було дитяче. Одягнена ця істота була в білосніжну туніку, а в руці тримала зелену гілку гостролисту. З маківки у Привида вибивалось світло, а під пахвою він тримав ковпак, який слугував йому, очевидно, головним убором тоді, коли він волів не освітлюватися.

Це був Привид Давнього Різдва. Дух переніс Скруджа на сільську дорогу, обабіч якої лежали поля. Був зимовий день, і сніг укривав землю. Скрудж впізнав, що ріс тут, коли був хлопчаком. Він розхвилювався і попросив Духа вести його далі. Вони пішли дорогою, і вдалині зринуло невелике містечко. Їм зустрічалися конячки, які несли на своїх спинах хлопчаків. Дух сказав, що усе це лише тіні тих, хто жив колись, і вони його, Духа, та Скруджа не бачать.

Хлопці, роз’їжджаючись додому, бажали один одному веселого Різдва. Лише один з них залишився в школі, бо його не забрали додому. Це був Скрудж. Він сидів за партою і читав книгу про Алі Бабу. Раптом старий Скрудж сповнився жалю, дивлячись на самого себе в дитинстві, й заплакав. Потім він сказав Духові, що вчора увечері якийсь хлопчик заколядував біля його дверей, і зараз йому б хотілося дати тому хлопчику що-небудь.

Дух переніс Скруджа у інше Різдво. Скрудж-дитина немов підріс на очах. Він знову був у кімнаті сам-один, тоді як усі інші хлопчаки розійшлися додому на веселі канікули. Раптом у кімнату зайшла маленька дівчинка, сестра Скруджа. Вона говорила, що приїхала по нього, бо батько став дуже добрий, зовсім не такий, як колись. Він дозволив Скруджу повернутися додому. Діти сіли в екіпаж і весело рушили додому. Привид нагадав Скруджу, що його сестра померла вже заміжньою жінкою, і в неї залишилися діти — один син, племінник Скруджа.

Потім Дух переніс Скруджа в одну крамничку. Старий згадав, що колись його віддали сюди на навчання. Скрудж побачив старого Феззівіґа, власника магазину. Феззівіґ наказав своїм учням, молодому Скруджу і Діку Вілкінзу, кидати роботу і робити місце для танців. Потім прийшов скрипаль, місіс Феззівіґ, багато хлопців і дівчат. Почалося святкування, а після танців гостей пригощали найсмачнішими стравами. Під кінець старий Феззівіґ з дружиною виконали чудовий танець. Коли годинник пробив одинадцяту, домашній бал закінчився.

Доки тривав бал, Скрудж поводився як божевільний. Всім своїм єством він був із танцюристами, з тим юнаком, у якому впізнав себе. А коли всі розійшлись, Привид сказав Скруджу, що потрібно зовсім небагато, щоб зробити людей щасливими. Скрудж погодився і сказав, що добро, яке чинить Феззівіґ, вартує цілого статку. І тут Скрудж признався, що йому хочеться сказати два-три слова своєму клеркові.

Вони знову перенеслися і побачили Скруджа вже значно старшим — у розквіті літ. Турботи й скнарість уже наклали відбиток на його обличчя. Він був не сам. Поруч із ним сиділа чарівна молода дівчина в жалобі. Її звали Белл. Вона плакала і говорила, що Скрудж поклоняється тепер грошам і прагне тільки наживи. Дівчина сказала, що розриває заручини. Вона залишила його, і вони розсталися назавжди.

Скрудж закричав до Привида, що не хоче більше нічого бачити.

Але невблаганний Дух сказав, що Скрудж має побачити ще дещо.

Вони перенеслися в кімнату, не дуже велику й не багату, але доволі зручну й затишну. Біля каміна сиділа молода красива дівчина. Поруч сиділа її матір, у якій Скрудж впізнав Белл. У кімнаті також було багато дітей. Мама й дочка виглядали щасливими. Додому прийшов голова сімейства з різдвяними подарунками. Старий Скрудж заплакав і подумав, що у нього теж могла б бути щаслива сім’я.

Чоловік сказав Белл, що бачив сьогодні її колишнього приятеля, Скруджа, який сидів сам у конторі при свічі, не зачинивши віконниць. Чоловік дивувався, як Скрудж може сидіти самісінький у конторі, якщо його компаньйон при смерті.

Побачене вразило Скруджа, і він просив Духа повернути його додому. Сніп світла в Духа над головою розгорявся все яскравіше. Скрудж схопив ковпак і насунув Духові на голову. Дух якось одразу осів під ковпаком, який накрив його аж до п’ят, але світло все одно струменіло. Раптом Скрудж опинився вдома. Він впав на ліжко і заснув.

КУПЛЕТ ТРЕТІЙ

ДРУГИЙ ІЗ ТРЬОХ ДУХІВ

Прокинувшись, Скрудж сам відкинув ковдру, бо твердо вирішив, що цього разу не дасть застигнути себе зненацька й злякатися. Та коли годинник на дзвіниці пробив першу, жоден привид не з’явився. Згодом Скрудж виявив, що Дух у сусідній кімнаті, бо звідти струменіло дивне світло.

Скрудж увійшов і побачив, що стіни його кімнати прикрашені живими рослинами. На підлозі величезною купою, що скидалась на трон, були складені всілякі різдвяні страви і ласощі. На цьому троні сидів веселий і сяючий велетень. У руці в нього був смолоскип, трохи схожий за формою на ріг достатку.