Чарлз Діккенс — Пригоди Олівера Твіста (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

І.

Народився Олівер Твіст у робітному домі, де лікар боровся за його життя і намагався змусити маленького дихати самостійно: “Та що поряд не було нікого, крім старчихи, в голові якої туманилося від кількох кухлів пива, і лікаря, який виконував свої обов’язки за угодою з парафією, то Олівер і Природа боролися сам на сам”. Лікар розговорився із бабкою і дізнався, що вчора вагітну непритомною підібрали на вулиці і що вона, певно, прийшла десь здалеку. Одразу після пологів мати померла і залишила свою дитину сиротою. Бабка одягнула хлопчика у стару сорочину, підкресливши цим його теперішній стан вихованця робітного дому: “Олівер щосили кричав. Якби він міг знати, що він сирота, полишений на милість парафіяльних титарів і наглядачів, то, певно, кричав би ще дужче”.

ІІ.

Протягом наступного року, маленький Олівер буквально змагався за своє життя, потерпаючи від голоду, адже в робітному домі не було ніяких умов для виховання немовлят. Таким чином, було вирішено відправити хлопчику на ферму недалеко від міста, де стара жінка брала на виховання дітей за сім з половиною пенсів на тиждень. Цих грошей мало вистачати на повноцінне харчування та догляд для дітей, проте місіс Менн не хвилювалася за стан її вихованців, забираючи майже всі гроші на власні потреби. Час від часу з дітьми ставалася біда і вони відходили у кращий світ. Всі спроби присяжних та зацікавлених людей з’ясувати обставини та причини загибелі дітей були придушені показаннями парафіяльних лікаря та бідла [найнижчий урядовець].

“В день свого дев’ятиліття Олівер Твіст був блідий, хирлявий хлопчик, замалий на зріст і худий, як скіпка. Але природа чи спадковість наділили Олівера здоровим, стійким духом, який завдяки порожньому шлунку мав досить місця, щоб розвиватися в його тілі. І, може, саме цією обставиною й пояснюється, що хлопець дожив до свого дев’ятиліття”. До ферми прийшов містер Бамбл — парафіяльний урядовець, маючи до жінки якусь справу. Чоловік це був гордовитий та дуже високої про себе думки, а місіс Менн робила все для того, щоб запевнити його у її повазі до його роботи, підлещуючись та вихваляючи чоловіка. Жінка запропонувала чиновнику джин, не забувши згадати, що тримає його в будинку лише і лише для того, щоб додавати його до лікувального еліксиру від кашлю, адже так сильно любить своїх діточок, що не може дивитися на їх страждання, що було цілковитою брехнею.

Містер Бамбл прийшов забрати Олівера Твіста у робітний дім, адже хлопчику виповнилося вже дев’ять років і залишатися на вихованні у жінки він не міг. І хоча сам Олівер неймовірно зрадів, що залишає будинок, де він пережив безліч страждань, була влаштована сцена зі слізьми, необхідність якої Олівер розумів підсвідомо. Окрім цього, хлопчик був засмучений, що залишає тут своїх друзів, які були підтримкою для нього і з якими вони разом пережили тут побої та голод.

Прибувши у робітний дім, Олівер був показаний раді, що вирішила навчити хлопця ремеслу та, таким чином, допомогти у житті. В цей же час цією ж радою були прийняті реформи, які полягали у зменшенні витрат на їжу, і чисельність жителів поступово зменшувалася. Звичайно, що хлопці відчували нестерпний голод і, кинувши жереб, Оліверу Твісту випала доля попросити ввечері додаткову порцію каші. Коли наглядач почув прохання, Олівера зачинили у канцері, рада дому переполохалася і було вирішено віддати 5 фунтів і Олівера якому-небудь майстру в учні, аби позбавитися від цього невдячного хлопця.

ІІІ.

Тиждень у карцері обернувся справжнім пеклом для хлопчини, якого щодня лупцювали ціп’яком та змушували вислуховувати молитви своїх товаришів, до якої був доданий спеціальний пункт —прохання позбавити їх від вад Олівера.

Проїжджаючи повз робітного дому, сажотрус містер Гемфілд думав про те, де йому знайти гроші на оплату оренди будинку, коли його погляд впав на оголошення. Чоловік погодився взяти на виховання хлопчика та пообіцяв навчити його ремеслу. Власне кажучи, він йому був ні до чого, але без Олівера гроші не давали, тому виходу не було.

Рада обговорила таку можливість і зійшлася на тому, що це ремесло занадто важке задля п’яти фунтів, тому вони згодилися віддати юнака лише за 3 фунти десять шилінгів, але містеру Гемфілду так були необхідні кошти, що і такий варіант його задовольнив. Залишалося оформити все юридично —Олівера одягнули у чисту сорочку, нагодували та відправили до суду. Там все могло закінчитися для Олівера життєвим рабством у лихого сажотруса, якби суддя не помітив вираз обличчя хлопчика, який зі сльозами на очах та неприхованим жахом дивився на свого майбутнього “опікуна”. Коли Олівера запитали чи він хоче піти в науку до містера Гемфілда, той розплакався і сказав, що краще нехай його знову мордують, ніж він піде до цього чоловіка. У проханні передачі Олівера містеру Гемфілду було відмовлено і наступного дня оголошення з’явилося знову.

IV.

Рада робітного дому все ще намагалася позбутися Олівера і було вирішено відправити хлопця юнгою у плавання, де він зі своїм зухвалим характером отримав від ломом по голові і точно би перевиховався. Містер Бідл, повертаючись з пошуків моряків, кому б треба був найманець на корабель, зустрів трунаря робітного дому містера Сауербері. Вони розговорилися і вирішили, що віднині Олівер буде служити у нього та допомагати йому з роботою. Того ж вечора хлопчика віддали “на випробування”, новину про що останній вислухав з байдужістю. Втомлений від знущань, хлопчик зібрав речі і вирушив назустріч новим поневірянням.

Коли він та містер Бамбл дійшли до будинку трунаря, місіс Сауербері здивувалася такій худобі та малому росту хлопчику, жаліючись на те, що ця “шкелетина” буде тільки їх об’їдати. Відвела Олівера на кухню, те його нагодували недоїдками, від яких відмовився б навіть собака, проте Олівер був настільки зморений голодом, що з’їв усе. Далі жінка відвела його в кімнату, де зберігалися труни, що відтепер стала місцем для його ночівлі.

V.

На ранок Олівер прокинувся від гучного стуку в двері та голосу, що обіцяв його відлупцювати. Так хлопець познайомився із Ноєм Клейполом: “Ной був вихованець парафіяльного дитячого притулку, а не безрідний сирота з робітного дому. Не якийсь там підкидьок, він міг простежити свій родовід аж до батьків, які мешкали неподалік”. Шарлотта — помічниця при домі — ставилася до нього привітно та піклувалася про нього, завжди проявлячи увагу, але інші хлопці зневажливо кидалися в нього образливими словами, тож тепер він, у свою чергу, зривав свою злість на Олівері, називаючи його підкидьком.

Якось ввечері сімейство Сауербері обговорювали справи і чоловік запропонував використовувати Олівера як плакальника на дитячих похоронах. Хлопчик мав меланхолійний вираз обличчя і було гріх не використати це на користь. І буквально наступного дня виникла слушна нагода познайомити Олівера з його обов’язками: прийшов містер Бамбл і віддав замовлення на труну та похорони. Містер Сауербері і Олівер вирушили в дорогу.

Будинок був весь брудний, у злиднях. Там трунар привів всі вимірювання померлої і сказав, що похорони відбудуться наступного дня. Відбулися похорони, на яких був і Олівер; видовище не дуже йому сподобалося.

VI.

Пройшов місяць і Олівер був офіційно прийнятий на службу: він очолював процесії на дитячих похоронах; його сумний вигляд викликав неймовірне розчулення. Проте він все ще потерпав від насмішок Ноя, який дуже заздрив хлопцю, що був тут всього-нічого, але вже мав роботу і гарне ставлення містера Сауербері: “Шарлотта ставилася до Олівера погано, бо погано ставився до нього Ной; а місіс Сауербері люто ненавиділа його, бо містер Сауербері виявляв до нього прихильність”. Якось за обідом, скориставшись тим, що вони з Олівером сиділи самі, Ной став задирати хлопця, але не побачивши результату, почав ображати його покійну матір. Олівер не витримав і, не на жарт розлютившись, накинувся з кулаками на кривдника. Шарлотта та місіс Сауербері ледь відтягнули його від Ноя, а потім закинули нападника у льох та зачинили його там. Олівер намагався висадити двері і Ноя відправили за містером Бамблом.

VII.

Коли Ной прибіг до робітного дому, не шкодуючи слів, він розповів про все містеру Бамблу, звинувачуючи Олівера у тому, що він хотів перебити всю їх сім’ю та служницю. Не залишалося нічого, окрім того, щоб взяти ціпок та відшмагати поганця. Коли містер Бамбл та Ной повернулися додому, то Олівер все ще намагався вибити ті кляті двері і так зухвало відповідав на запитання урядовця, що той аж сам перелякався. Повернувся містер Сауербері і відлупцював хлопця. Ввечері його відчинили і пустили в кімнату.

Такий молодий, але вже пізнавший життя хлопчик твердо вирішив тікати. Тихенько залишив він будинок і пішов з міста. Проходячи повз ту ферму, де він провів своє дитинство, побачив свого друга Діка і дуже зрадів нагоді попрощатися з ним. Дік благословив його на дорогу, а Олівер пообіцяв ще колись зустрітися.

VIII.

Залишивши місто, Олівер зовсім не знав куди йти, але побачивши табличку, що вказувала на Лондон, вирішив попрямувати туди, адже місто це було велике і там точно його ніхто не зможе знайти. Дорога була складна, адже необхідно було пройти аж сімдесят миль, і якби не декілька добрих людей, він би точно помер або від холоду, або від голоду.

На сьомий день подорожі Олівер зупинився у місті Барнет, де познайомився із чудернацьким хлопцем, що дивно виглядав і говорив специфічною лексикою. Новий знайомий Джек Докінс на прізвисько Спритний Пройда нагодував Олівера та пообіцяв надати у Лондоні притулок у свого знайомого та забезпечити певною роботою.

На вечір хлопці вже були у Лондоні: дорога лежала до неймовірно брудного та злиденного кварталу. Олівер вже надумав тікати, але Джек затягнув його в будинок. Там він познайомився зі старим євреєм Фейгіном та такими ж хлопчиками, як його новий знайомий. Олівера нагодували, дали випити джину, розбавленого водою, та вклали спати.

IX.

Вранці, думаючи, що Олівер спить, Фейгін достав скриньку із золотом і почав перебирати коштовності. Помітивши, що за цим дійством спостерігає його гість, він спочатку розлютився, але швидко опанував себе і запросив Олівера та ще двох хлопців (Джека та Чарлі Бейнса) снідати.