Андрій Кокотюха — Таємниця козацького скарбу (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Андрій Кокотюха

Таємниця козацького скарбу

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 1

У якому наші герої тікають з усіх ніг

Данило (Данько) ніколи не любив ловити рибу. Але його друг Богдан, який гостював у Данилової бабці у маленькому містечку, вмовив піти на рибалку. Данило добре знав дорогу до річки, і коли хлопці вже були близько, дорогу їм перегородив хлопчачий гурт на чолі з Льонькою Гайдамакою – грозою всіх містечкових хлопців-риболовів. Льоньчина банда налічувала шестеро хлопців. Данило не попередив Богдана, що можуть зустріти Льоньку, бо в Боді Майстренка така вдача, що сам піде пригод шукати. Богдан зрозумів, до чого йде.

Гайдамака сказав, що такими вудками Данило і Богдан риби не наловлять. Попросив вудку, Богдан дав, а Льонька взяв і переламав її об коліно. Богдан розлютився. Гайдамака сказав, що берег належить їхній банді (усі хлопці були в темно-червоних футболках). Виходило так, що кожна друга зловлена риба – Льончина. Богдан, зробивши крок до Гайдамаки, простяг руку. Льонька, вдоволений собою по самі вінця, теж ступив йому назустріч. І тут Богдан смикнув його руку. Льонька Гайдамака полетів через Богданове плече на траву, тільки ноги в повітрі дригнули.

Богдан Майстренко був не тільки сильний та спритний, а ще й зовсім не дурний. Тому коли ватажок гепнувся, Богдан крикнув Данилові: “Тікаймо!” – і рвонув так, аж курява знялася. Богдан розумів, що сам не справиться з усіма хлопцями, а друг Данило не був повноцінним бійцем, хоч був розумним і кмітливим. Тікаючи, Богдан не так себе рятував, як Данька. Шестеро на чолі з Льонькою гналися вслід.

Розділ 2

У якому ми дізнаємося, як приборкати страуса

Богдан біг трохи попереду Данила, і зрозумів, що можна скоротити шлях, якщо проламатися через кущі. У кущах щось вдарило Богдана, на нього налетів Данило і обидва впали. Хлопці побачили перед собою тонку гнучку шию, на кінці якої була маленька пласка голова з міцним дзьобом. Птах люто зашипів. Данило з Богданом швиденько порачкували з кущів. Вибралися під загальний регіт Льончиної ватаги. Але ватага раптом перелякано закричала. Бо просто на них із кущів вийшов справжнісінький страус! Усі хлопці кинулись тікати. Страус біг позаду і наздоганяв. Льонька забіг у річку. За ним і хлопці з ватаги. Останніми в річку забігли Данило з Богданом, який навіть проплив подалі. Страус почав походжати вздовж берега. Льонька пояснив, що це місцевий страус Футбол, який на “ціп-ціп” відразу клює.

Льонька, склавши долоні і приклавши їх рупором до рота, голосно крикнув: “Га-а-а-алко!”. З-за пагорба вибігла дівчинка. Зросту невеликого, худенька, волосся у дві смішні кіски заплетене. У руках дівчинка тримала звичайний футбольний м’яч. Гайдамака сказав дівчині, що Данило і Богдан (яких дівчина ще ніколи не бачила) займала страуса. Галка покликала: “Футику!”, і страус повернув до неї голову. Тоді кинула м’яч, птах підскочив, влучним ударом правої ноги відбив м’яча, і коли той стукнувся об землю й покотився, страус почав ганяти м’яч берегом. Данило зрозумів, звідки таке прізвисько у птаха. Дівчина пішла за страусом, а Богдан і Данило вилазили мокрі на берег. Але небезпека не минулася: ватага Гайдамаки теж виходила з води.

Розділ З

У якому пояснюється, звідки на Полтавщині страуси

Кільце стискалося. Данило і Богдан чудово розуміли: попри величезне бажання триматися достойно проти шістьох супротивників, битися з ними фактично доведеться лише Боді. Данило озирався на всі боки, сподіваючись помітити дорослих і гукнути на поміч. Нікого не було, навіть Галки.

Але Льонька Гайдамака зупинив своє військо і спитав Богдана, де навчився такого прийому. Потім сказав, що хлопці “свої”. Тепер друзі стояли в центрі звичайного хлопчачого гурту. Побачивши, що місцевий ватажок налаштований цілком мирно, Данило запитав про Галку і страуса. Виявилося, що Галка – дочка бібліотекарки. “Нічого особливого” — сказав Льонька, але Данько зрозумів, що Гайдамака має до дівчини певний інтерес. Страус виявився приблудним: втік від сусіднього фермера і до Галчиного двору приблудився. Кривдника наче дзьобом чує. А якщо образити Галку, то краще тікати з міста. Тільки м’яч футбольний його й заспокоює. Галка його біля курника в дворі годує. Льонька перезнайомив хлопців: голомозого звали Валера, або Гоблін Два (його батька-міліціонера дражнять Гоблін, то й до Валерки прилипло Гоблін Два). Ще були Петько Рудий, Юрко Космонавт, ще один Юрко, тільки без прізвиська – Простий, Олег Князь та Ігор Харитоненко, якого кликали Харитон.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 4

Коротенький, бо досить того, що в ньому вперше згадують про будинок з привидами

Льонька розповів, що у містечку є старий панський маєток, який лякає людей, бо там живуть привиди. Данило сказав, що його тато різні старі будівлі відновлює, і Данило знає про цей будинок, навіть бачив: на околиці, на пагорбі, з видом на річку. Льонька сказав, що той, хто пізно вночі витримає годину в цьому будинку, може вільно ловити рибу на їхній території, і того вони будуть поважати і приймуть до гурту. Богдан сказав, що до ватаги не збирається, але Князь Олег сказав “Боїшся?”, і Данько погодився замість друга. Компанії розійшлися. Тоді Богдан сказав Данькові: “Ти що, ненормальний? З глузду з’їхав?”.

Розділ 5

Довгий, бо з нього ви дізнаєтесь, як зійшлися Розум і Сила

Пора вже розповісти про дивну дружбу двох хлопчиків – Данила Ланового та Богдана Майстренка. Були вони однолітки, жили в одному будинку, у сусідніх під’їздах.

Данько Лановий з дитинства любив книжки, відвідував спеціалізовану школу, старанно зубрив англійську мову, мав комп’ютер, але комп’ютерні ігри не грав, бо вважав їх марнуванням часу. У школі його називали Знайком і поважали. Не дружив він тільки з фізкультурою.

Бодя Майстренко вчився у звичайній школі, учився дуже погано. Але все було добре з фізкультурою, завжди був капітаном команд. Богдан зв’язався зі старшими хлопцями, які курили і крали у молодших кишенькові гроші та мобільні телефони. Та одного разу Бодю забрав міліціонер. Богдан вирішив більше з цією компанією не ходити. Старі друзі гукали Бодю, але він тримався від них подалі. Одного разу ватага сказала Богданові вибирати: або він повернеться до них, або кожного дня його битимуть, або хай викупиться грошима. Бодя зрозумів, що його поб’ють. Раптом вороги розімкнули коло і розступилися, бо до них наближався величезний собака, чорний дог без намордника, з величезною пащекою. Надворі було темно і тому ще страшніше. Собаку тримав за повідок невисокий хлопчина, який сказав не чіпати його друга. Ватажок пообіцяв не чіпати Богдана. Хлопчина і Богдан пішли. Тим хлопчиною був Данило, а собака Лорд був позиченим.

Після того випадку хлопці лише віталися, поки не випало Богданові віддячити Данилові. Одного разу Данько ключі в квартирі залишив, а замок там був такий, що сам закривається. Хлопець вибіг по хліб, бо поставив гріти суп. Богдан хотів виручити Данька, тому видерся по водостічній трубі на четвертий поверх і заліз у відчинену квартирку, а там уже газ вимкнув і двері відчинив. Та якась бабця бачила все і викликала міліцію. Приятелі саме доїдали перекипілий суп, коли до них міліціонери завітали. Впізнали Богдана, видзвонили батьків. Данилові довелося кілька разів усе пояснити. Данилові батьки сварили сина, щоб не дружив з Богданом. А коли наступного дня уся родина Майстренків прийшла у гості, батьки вирішили: нехай хлопці дружать, бо розумний Данько добре впливатиме на Бодю.

Богдан навіть почав читати Данилові книжки про пригоди, правда, довго читав, і пальці слинив, гортаючи сторінки, чого Данило терпіти не міг. У мікрорайоні Богдана сприймали як особистого Данилового охоронця. А вони просто подружилися і нерозлучними стали. Тому не дивно, що до Данилової баби на Полтавщину поїхали разом.

Розділ 6

З якого ви дізнаєтеся, що серед білого дня в будинку привидів можна злякатися живого птаха

Богдан не хотів іти в будинок з привидами і торкався гулі на голові, яку залишив йому страус. Данило раптом зрозумів, що Галка сподобалась другові. Та й і йому вона ніби подобалась.

Данило взявся переконувати друга, що привидів не існує, а все, що показують по телевізору – вигадка. Данило просив піти завтра вночі туди, посидіти там годинку, нехай всі заспокояться. Данько навіть приблизно вже уявляв, що там на них чекає.

Бабуся Віра зовсім не здивувалася, коли рибалки повернулися не просто без риби, а й без вудочок. Посміялася з них трошки, потім нагодувала голубцями, з яких Данило ледь впорав один, а Богдан – чотири.

Зранку хлопці скупалися і пішли до будинку аж на інший кінець містечка. Колись це явно була багата і велична споруда на невисокому пагорбі. Довкола паслися коні і корови. Зблизька колони та стіни виявилися облупленими, вікна зирили порожніми віконницями, величезні старі двері були забиті грубими дошками.

Данило розповів про будинок те, що знав від батька. Ці землі належали козацькому полковнику Лиховію, який збудував тут перший маєток. Коли цариця Катерина козаків притисла, Лиховій відправив усю свою родину за Дунай, а сам лишився залагоджувати деякі справи. Але полковник тяжко захворів і, за чутками, поховали його десь тут, недалеко від містечка. А землі ці згодом були переписані якимось дворянам, котрі вірно служили цариці. Ну, а далі – революція, панів вигнали. Ось і вся історія.

Богдан догадувався, що полковник заховав десь глибоко у підземеллі свої скарби. А привид тепер їх охороняє.

Хлопці залізли у будинок через вікно і обійшли порожній будинок.

Якби Данило вмів добре малювати, він намалював би величезне півколо – центральну залу маєтку, від якої розходилися майже однакові за розміром кімнати. До найдальшої з них вів невеличкий коридорчик, і Данько припустив, що тут колись була кухня і кімната для прислуги. Дерев’яні сходи, що вели з кухні на горище, збереглися і виявилися ще досить міцні.

На горищі смерділо щурами і ще чимось неприємним. Хлопці оглянули все і вирішили повертатися.